чок з багатими мережками, зникли вишивані чи виткані рушники…
Але вже досить. Не є нашим завданням довше тут спинятися на цьому. Перед нами інше питання: культурно-національне становище Подоня, залишеного сов. владою в старих межах російської державности.
Найвиразніше освітлення цього становища знаходимо в даних, що їх подають сов. джерела.
Один із співробітників журналу «Радянська Освіта» — С. Кириченко подає на його сторінках таку картину культурно-освітнього становища серед українського населення поза Україною на 1924/25. р. До цього входить також і Подоня, при чому в більш характеристичних випадках автор звертає особливу увагу.
«Дітей українців — пише він — охоплено школою соціяльного виховання з навчанням в рідній мові не більше як 5%.
На 6½ мільйонів українського населення припадає всього 293 школи чотирьохліток (з них багато не повних), декілька семиліток та шкіл II. ступня.
Дошкільної установи немає навіть хоч би де…
Пунктами лікнепу з навчанням українською мовою охоплено лише 3% неписьменного населення від 14. до 35. років, якого налічується 1.784.439 душ.
Інших політосвітніх установ майже для 7
