мільйонів обмежено хатами-читальнями та 6 клубами. В них лише за останній рік почали переходити до праці на українській мові. Щодо змісту, то вона залишилась цілком російською…
Щоб зрушити справу з мертвої точки, була скликана в Москві 24.—30. квітня нарада, присвячена проблемам культурно-освітньої праці серед українців та білорусів там, де вони складають національну меншість.
Доповіді з місць, що були заслухані на нараді, не прибавили нічого оптимістичного до відомої раніш сумної картини.
Ніде гріха таїти — центр раніш також не давав виразних і повних директив в українській справі. А на місцях дискутували — чи потрібна праця серед українського населення, або чи є таке населення в природі взагалі, не зважаючи на існування під боком УССР.
Іноді отверто стирчало з мішка шило великодержавницького шовінізму. Часто й густо можна було почути міркування про те, що українці вже давно асимілювалися, забули рідну мову, побут, культуру, вважають себе за росіян і лише розмовляють попсованою російською мовою…
Найдотепніше, здається, вийшов з важкого становища один з повітових виконавчих комітетів Курщини чи Вороніжчини, що на прохання сільради про відкриття української школи, виніс клясичну постанову, що малоросійського населення за конституцією СССР немає, а
