через те не може підніматися й справа про організацію для нього окремої школи…
На Вороніжчині, як висловився на нараді заступник голови Раднацмену Наркомосвіти РСФР, абсолютно не дають змоги розвинутися українській праці».[1]
Те ж саме підкреслює один з визначніших російських комуністів — Ларин (Лур'є). Зазначивши абсолютно малу кількість шкіл на Вороніжчині та Курщині в кінці 1928. р., він каже, що на Курщині «звичайнісіньке викладання в школах українською мовою касується». Він же зазначає факт, що влада відмовила в дозволі відкривати пункти ліквідації неписьменности українською мовою навіть коштом самих українських селян.[2]
Зрештою, декілька цифрових даних.
На рік 1925. на всій українській Вороніжчині нараховувалося ледве 12 шкіл з українською викладовою мовою.[3] Ще яскравішу картину дає один з найгустіше заселених українцями пункт Подоня на 1927. рік — Росошанська волость. На цей рік вона мала 39.071 душ українського населення, або 95,8% всього населення волости. Протягом десяти років в цій волості було переведено чи ство-
