вонів по самі вуха, встав від обіду і в приступі найвисшого обуреня промовив: „Я не можу йісти обіду разок з таким мадярським горожанином, котрий де навчив своєі дитини по мадярськи, котрого дитина гавкає (vabryá) варварським жарґоном!“ По сім вийшов Мадяр з хати не попрощавщи ся ані з гостинним господарем, ані з його подругою.
До гімназіі, до третоі чи четвертоі кляси ходав хлопчина, син руського попа, що, як видно, почув у собі якусь руськість, коли на питанє професора, якоі він народности, відповів, що руськоі. Професор побачив у тім мало що не зраду державну, зараз представив сю справу на вчительській конференціі, а тут присуджено вигнати хлопця з гімназіі. Аж по довгих заходах батька, коли той за сина сказав, що він мадярськоі народности, полишено його в гімназіі.
Один із підписаних тут був свідком такоі сцени. На двірці зелізниці чекала на пойізд ціла купа Русинів, що мали йіхати на жнива. Були там і старі й молоді, хлопці і дівчата. Між дівчатами деякі були дуже гарні так, що се звернуло увагу молодого зелізничого урядника. Він не втерпів, щоби між них не пійти і не „пожартувати“ з ними трохи. Щобиж його дівчата розуміли, мусів говорити по руськи. Тимчасом надійшла хвиля вітвореня каси. Приступає один мужик з тоі купи до каси і просить о білет третьоі кляси — по руськи. Як вчув се той самий урядник, як скочив, немов би його хто опарив, як крикнув, то бідний мужик став ні в сих ні в тих, не знав що в собою почати. Як перейшла перша буря, звернув ся той урядник до мужика, тай питає: „Ти в якій земли жиєш? В мадярській, тож знай, що мусиш говорити по мадярськи“.
Мадярська свободолюбність і толеранція доходить до того, що Мадяри забороняють Угорським Русинам відбирати руські часописи з Галичини, навіть неполітичні, лиш літературні або призначені для дітей, забороняють зносити ся з галицькими, отвирають листи писані до Угорських Русинів і т. д. Навіть в абсолютній Россіі не робить ся таких річей так явно, с таким цінізмом, а особливо з устами повними грімких фраз про свободу, толеранцію і цівілізацію.
Щоби знищити всякі сліди Русі на Угорщині, наказав уряд перемінювати назви не лиш місцевостей, але й осіб і то як імена, так і прозвиска на лад мадярський, імена: Михайло, Осип, Іван, Гаврило, Василь, Стефан, Павло, Юрко, Олекса перемінено на Mihaly, József, János, Gábor, Basil, István, Pal, György, Sandor; по руськи не смій тепер назвати ся, коли не хочеш наразити ся на тисячі ріжних прикростей. Призвища: Іванів, Іванців, Голосняй, Товт, Вівсянник, Зейкан, Зазуля, Завадяк, Вовканич, Сірко, Собків, Пасулька, Медвідь — стали писатись: Iványó, Iváncso, Holosnyay, Thoth, Viszánik, Zékány, Zozulya, Zavegyák, Vókaniss, Szirku, Szopkó, Paszulyka, Medvigy; многі переклали своі прозвища на мадярське, к. пр. Чорній — Fekete; многі прибрали прозвища мадярські. Подібно чисто руські наяви сіл поперемінювано на мадярські і так: Новоє Село — Bereg-Ujfalu, Дубровка — Cserhalom, Розтока — Gazlo, Сельце — Kisfalud, Гребля — Felső Karaszló, Залуже — Kis-Almás, Яблоново — Nagy-Almás, Дунковиця — Nyiresfalva, Пістрялово — Pisztraháza, Локоть — Abránka, Завидово — Dávidfalva, Чорний Потік — Fekete patak, Юровиця — Papgyörgyfalva, Неліпино — Hársfalva, Стройна — Malmos, Скотарско — Kis-Szolyva, Гукливоє — Ingó,
