з державного сектора на приватний. Для архівів ця зміна означає знайдення інших, ніж дотепер, способів нагромадження і виявлення зібрань. Наскільки легко було покласти окреслені обов'язки на державні установи, настільки неможливо подібні розв'язання застосувати щодо приватної власності. Дедалі все більше суспільних завдань держава перекладає і доручає приватному секторові. З другого боку, зростає усвідомлення ролі документів у створенні ідентичності місцевої громадськості, у дослідженнях над суспільними і культурними змінами, а також у відтворенні історії родин. Усе це змінює підходи до засад і методик кваліфікації документів, змушує до опрацювання нових правил у підборі матеріалів для постійного зберігання. З'явилися навіть пропозиції активної участі користувача документами архіву у створенні архівного фонду. Ця особа, слухаючи, наприклад, записи або читаючи текс, що стосується подій, у яких брала участь, могла би прокоментувати або доповнити їх. Тоді першоджерело набуло б додаткових відтінків. Електронізація в такому випадку дозволяла б найкраще моделювання нового переказу.
Наступний етап – опрацювання зібрань. Здавалося б, ця фаза роботи втрачає сенс за часів існування електронних архівів. Можливо, надалі так і буде. Однак, дуже швидко це не відбудеться, принаймні до подолання бар'єру існування зібрань різнопланового характеру, записаних на різних носіях: папері, кліше, кальці, плівці, мікрофільмі, фотоплівці тощо. До сьогодні перенесення на електронні носії всіляких записів дало б шанс іншого керування процесом пристосування актів до користування дослідниками, – поняття архівного опрацювання фондів втратило б сенс. Не порушуючи питання щодо фінансування таких заходів (великих при розгортанні робіт у подібних масштабах), слід звернути увагу на фактор часу, зокрема при запровадженні оцифровування. Найперше всі акти належить впорядкувати, а потім описати. Відскановані документи не мають ідентичної вартості з документом, створеним на комп'ютері, і, скоріше, нагадують фотографію безіменної родини, ніж портрет відомої особи.
При користуванні електронними документами мусимо, однак, дати собі раду з пастками, що криються за поняттями достовірності, оригінальності, автентичності та незмінності. Паперовий документ під цим кутом зору був надто легко встановлюваним. Ця впевненість зникає у випадку електронного документа. З принципів необхідно виключити поняття його незмінності, бо залежно від носія, програми, у результаті чергових міграцій, він повинен змінюватися. Неможливо також відрізнити оригінал документа від його наступних копій. Усі вони мають ідентичний вигляд. Елементи вірогідності, такі як електронний підпис, не зможуть підтримуватися тривалий час і напевно будуть втрачені при спробі міграції. Згодом для гарантування найістотніших елементів, якими є достовірність і автентичність, слід шукати нових рішень. У цій галузі ще немає єдиних стандартів, що дають безумовну певність.
