Інші проблеми опрацювання пов'язані зі зміною користувачів архівів. Оскільки архіви донедавна, і не тільки в Польщі, і не лише в колишньому східному блоці, були скоріше закритими інституціями, доступними для небагатьох, які спромоглися обґрунтувати мету свого візиту або надати відповідну рекомендацію, то нині архіви відкрили свої двері для всіх, передусім для різного типу аматорів, з генеалогами на чолі. Крім того, глибокі політичні й господарські зміни привели до того, що люди почали шукати документи, що підтверджують їхній правовий статус і забезпечують вирішення власних потреб. Історики і професійні вчені, які використовують історичні джерела, залишилися в меншості. Впливає це також на стосунки між архівістами та користувачами. Інакше це спілкування виглядає між добре підготовленим до користування документами істориком, інакше – з особами, які не мають знань, наприклад, про компетенції урядів і зміни у сфері їхньої діяльності на зламі років і епох, не можуть використовувати традиційних описів фондів, структура яких відповідає структурі урядів та інституцій. Самі архівісти відчувають потребу в допомозі іншого характеру, головним чином – у різного роду покажчиках, завдяки яким можна відповісти на тисячі конкретних питань, що надходять поштою або телефоном. Виникла також нова потреба – створення інформації про фонди, яка уможливила б доступ до інформації без необхідності мати спеціальну історичну підготовку. Створення таких описів та ключів доступу до путівників є необхідним елементом закладення архівної інформації в Інтернет. З огляду на фінансові витрати на таку роботу недоцільно, щоб ця інформація удоступнювалася лише для привілейованого кола потребувача. Ідеєю введення всіляких програм, що створюються у рамках концепцій e-Europe, e-Polska, e-government, є уможливлення доступу до заданої інформації за допомогою елементарного натискування на кнопку на клавіатурі. Такій умові повинна відповідати й адаптована в архівах система.
Надзвичайної ваги в нових умовах набуває відповідь на питання про способи доведення до користувача відомостей, яких він потребує і до безпосереднього отримання яких не готовий. Ілюстрацією такого явища є подив особи, зацікавленої в генеалогічних пошуках у метричних книгах ХІХ ст., що записи провадилися російською мовою, і його претензія, що не зроблено перекладу. Історик знає, що на зламі віків мінялися мови, змінювалося письмо, що в історичних записах рукописи переважають над машинописом. Такої обізнаності часто бракує іншим потенційним користувачам документами, нагромадженими в архівах. Однак чи повинен брак відповідної підготовки виключати їх із кола читачів старих паперів? Відповідь однозначно негативна. Традиційно історики видавали документи, які завдяки опрацюванню набували читабельності. Це завдання значною мірою переходить тепер на архіви. Якщо вони хочуть бути активними учасниками створення ринку знань, мусять реалізувати багато видавничих завдань,
