пристосованих до різних ступенів підготовки користувачів. Прикладом такої діяльності нині слугують дві спільні програми Генеральної дирекції державних архівів і Наукової і Академічної комп'ютерної мережі (далі – NASK): “Скарби польських архівів” та “Польські міста в архівному документі”. В обох програмах разом із зображенням документа, який можна збільшувати до розмірів, що дозволяє прочитання оригінального тексту, вміщено транслітерацію і переклад, якщо документ писано іншою, ніж польська, мовою, а також історичний коментар і бібліографію, що дозволяє подальше, власне дослідження. Такі заходи неможливі щодо всіх нагромаджених в архівах документів, передусім з огляду на кошти і фактор часу. Але питання про відповідальність архівіста за ретельний, доцільний підбір документів, які можуть бути у такий спосіб доступні, залишається.
До послуг найвправніших читачів залишається пропозиція Польської Інтернетної Бібліотеки, на сторінки якої на даний час архіви передають зображення документів Президії Ради Міністрів міжвоєнної доби, Політичного Бюро Польської об'єднаної робітничої партії, а останнім часом також акти Коронної Метрики. При відчитанні цих документів читач залишається наодинці із своїм умінням, досвідом і знаннями, без посередника-архівіста (археографа).
Якою вбачається функція архівіста в перспективі зростаючої ролі електронного передавання даних? Звичайно, вона опиняється за межею традиційного розуміння функції зберігачів конкретних зібрань. Хоча ніхто не заперечує, що надалі необхідно приділяти увагу збереженості документів, однак акцент переноситься на інші завдання, донині ще не визнані елементом місії цієї професії, а саме: на зручному, швидкому і повному доставлянні інформації. Архівіст стає посередником, особою, завдяки якій хтось інший, часом дуже віддалений, може задовольнити свою інформаційну потребу. З урахуванням перспективи підлягає еволюції і роль самого архіву. З огляду на “паломництво” користувачів, яким визначено ліміт часу й місця, кількість доступних тек (перешкоди можна множити далі) стає насправді серйозним фактором у кіберпросторі.
Архівістика, беручи до уваги зазначені вище процеси модернізації, стає останнім часом галуззю, що стрімко розвивається і координально змінює своє обличчя. Аби розвиток відбувався правильно і його імпульсом були не тільки технічні чи технологічні розв'язання, тобто, аби практика шла у парі з наукою, архіви потребують добре сформованого інтелектуального тилу. Його живильним середовищем завжди були вищі школи і здійснювані ними розлогі дослідження. Без фундаментальних досліджень не може розвиватися дидактичний процес. Архіви як інституції, хоча й виявляли найкращі бажання і найвищі амбіції, самостійно не створили достатнього ґрунту ані для досліджень, ані для дидактики. Але вони можуть, а зрештою – і повинні, бути партнером, виходячи з досвіду й уміння ідентифікації багатьох проблем. Добре розвинуте наукове середовище необхідне
