до постановки в порядок денний основного питання китайського села, питання про взаємини між землевласниками та орендарями, якого почасти торкається один з пактів цитованого нами „аграрного програму“ Ґо-мін-дана. Від того, оскільки правильну та рішучу лінію візьме в цьому питанні Ґо-мін-дан, буде залежати, чи пощастить, чи ні йому закріпити союз з селом, що вже намічається, зокрема — чи пощастить йому чи ні стати на чолі широкого селянського руху північних провінцій, що проходив до цього часу по-за його керівництвом.
Закінчуючи аналіз безперечних фактів сучасної китайської дійсности, ми підкреслюємо, що Китай перебуває нині на шляху швидкого капіталістичного розвитку, а разом з цим і у смузі найбільшої революції. Зріст фабрик і заводів, а також і шляхів сполучення в Китаї, що їх збудовано на закордонний та китайський капітали, й боротьба між ними, народження китайського пролетаріяту й швидкий розвиток робітничого руху свідчать, що епоха китайського феодалізму уходить на віки вічні.
Ми повинні взяти під увагу, що разом з революцією йде глибокий економічний процес Китаю. Прихід капіталізму сприяв класовому розслоєнню китайського селянства. Світовий капітал, що виточує з Китаю сировину, всіма способами допомагає цьому процесові.
Китайське селянське господарство уходить від своїх натуральних форм і обертається в грошеве господарство. Воно розслоюється й тим полекшує процес утворення внутрішнього ринку для китайської великої промисловости.
Потрібна тільки правильна політика робітничої класи й керуючих партій Китаю, що до цих мас, і революція переможе. Вона не дозволить закорінитися такій буржуазній владі, яку мала Европа в XIX стор.; вона мусить організувати робітничо-селянську владу, владу величезної більшости країни. На шляху організації такої влади лежать, розуміється, великі перешкоди в особі закордонного імперіялістичного капіталу і в особі зростаючого шара китайських капіталістів. Тут не можна обмежитися одними компромісами і угодами, а настає довга та вперта боротьба.
