Сторінка:Журнал «Східний світ», 1930. – № 1–2 (10-11).djvu/18

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
Проблема Хінської східньої залізниці

жави — Росія й Япанія, в разі, коли ця погроза набере реальнішого характеру, зговоряться, щоб ужити потрібних заходів. Ці угоди завершилися формальним союзним договором від 3-го липня 1916 року. Договір з'єднаний був з таємною військовою конвенцією, яка містила в собі сакраментальну формулу, ту саму, що фігурувала в російсько-хінському союзнім договорі: Росія й Япанія, коли їм погрожуватиме війна, або напад третьої держави, зобов'язуються допомагати одна одній, а втягнені у війну, не уложать миру без другої. На думку Мілларда, добре відомого на Далекому Сході американського патріота, що завжди прикрашує американський імперіялізм, це була військова спілка, скерована не проти кого іншого, як проти Сполучених Штатів. Іншої Держави, що в самому розпалі світової війни могла б погрожувати Росії й Япанії на Далекому Сході, певна річ, не було. Не Хіна ж? Міллард знав, що говорив.

А трохи більше як через рік контр-удар: за п'ять день до Жовтневої революції, 2-го листопада 1917 р., Сполучені Штати уложили угоду з Япанією. Поки гриміли гармати в Европі, супротивником Япанії на Далекому Сході могли бути тільки Сполучені Штати. Але й вони вже вступили у війну на боці Антанти. Треба було забезпечити тил і 2-го листопада 1917 р. Сполучені Штати укладають угоду з Япанією, відому під назвою Іші-Лансінговської: підписали її Іші — Япанський посол у Вашінґтоні і Лансінг — міністр чужоземних справ ПАСШ. В цій угоді ПАСШ., що тоді проповідували невтралізацію Маньчжурії, визнають, що Япанія, в наслідок географічних умов, має особливі інтереси в Маньчжурії, які Америка зобов'язується поважати. В перекладі на звичайну мову це визначає признання за Япанією переважного становища в Маньчжурії, її волі дій у цій частині Хіни.

II. ХСЗ ВІД ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ДО РАДЯНСЬКО-ХІНСЬКОЇ УГОДИ

Політика Тимчасового Російського Уряду щодо Хіни та ХСЗ нічим не відрізнялась від політики царського уряду. В іншому місці[1] я вже навів приклади того, як російський імперіялізм, переодягнений у „тимчасову“ буржуазно-республіканську форму, по суті залишився тим самим, яким

  1. Ол. Гладстерн. Монгольська політика Тимчасового Російського уряду, „Східній Світ“, 1928, № 5.