Москва захоплювала до своїх рук, на всій відстані аж до Астрахані, головну артерію своєї східньої торгівлі — з Персією. У зв'язку з безпосередніми торговельними зносинами Москви через Біле море та Архангельськ з Англією, це утворювало через Московську державу европейсько-азіятський транзит (Архангельськ—Москва—Вологда—Астрахань) світового значіння, а в самій державі сприяло розвиткові великого ринку. В цей ринок втягувано землевласницьке господарство. Підготовлювано поневолення селянської хліборобської маси. Селяни тікали від неволі, що насувалася на них, у південні окраїни держави і на Дону, понизов'ях Волги та Яїку і по Тереку утворювали вільні козацькі громади, які уряд намагався використати як аванґард свого просунення на південь. Інтереси швидко зросталої торгівлі спонукали Москву до захоплення Балтицького узбережжя, як виходу до моря, ближчого до центру, аніж далекий Архангельськ; просунення на південь підводило щільно до Туреччини, васал якої, кримське ханство, в той час глибоко врізувалося в територію Московської держави. Від XVI ст. у російській зовнішній політиці постає два питання, що надовго визначили її зміст — балтицьке та східне; істотною складовою частиною останнього й були взаємини Росії з поодинокими народами і державами Кавказу, а в тому числі із Грузією.
За останню чверть XVI ст. Москва підходить до північних передгірь Кавказу. На понизов'ях Тереку засновується місто того ж найменування, що незабаром стає центром дипломатичної та стратегічної політики Москви на Кавказі. Становище на самому Кавказі позначалося на той час, значною мірою, суперництвом поміж собою за перевагу в цій області Туреччини та Персії. До кінця XVI ст. перевага була за Туреччиною: її вплив на Кавказі сягав на той час аж до Каспійського моря. На північ від Кавказького узгір'я, в цьому відношенні, її форпостом був Крим і шамхали тарковські та інші кумикські володарі, що тяжили до нього. З півдня цей вплив ішов через захоплені нею Ганджу, Ширван, Шемаху та Баку і звідси до Дербенту. Одного часу в XVI ст. в її руках був і Тифліс. Коли, на початку XVII ст. за шаха Аббаса I, відновилася війна поміж Туреччиною та Персією, перевага перейшла до останньої, і Персія відібрала на той час від Туреччини Ганджу, Ширван, Шемаху, Дербент і Баку. Грузія, розпорошена політично, розбита внутрішніми чварами, з усіх боків і без того оточена мусульманськими
