королівські наміри зажадав спізнати, коли було знайдено засіб супроти беззаконня його й клопотання подано до хондикара, щоб увільнив його від влади а натомість поставив Петра, що й було здійснено, той прибув, і посів своє володіння вже втретє.
1583. Року 1032. Один маджарин на ім’я Янчи зібрав близько 5 000 козаків і пішов разом з ними, і місто турецького хондикара Бендери спалив, і зруйнував фортецю, і людей, які йому траплялись – усіх вирізав, і весь крам, який був, пограбував і овець та худобу і добро всяке. І ті міщани, що вцілили, подалися до хондикара, плачучи й голосячи у великому горі, та й повідали йому про своє лихо, і віддав наказ хондикар своїм воєначальникам, щоб ті вступили з військом у країну нашого короля. І перейшли вони Дунай, і зупинилися там, чекаючи поки збереться усе військо, але потім перевірили і з’ясували, що без відома короля це вчинено, а все безчинство і смута через того клятого маджарина сталися, і повернулися вони назад в ім’я клятви та миру, укладеного між двома монархами. А той бундючний Янчи згинув спалений.
1586. Року 1034. Став католікосом Тер Давит і направив сюди – до країни франків нвірака Тера Ґригора вардапета, котрий мав осідок у місті Анкуріо, і прибув той до Кам’янця, і понвіракував він, і зачарував людність проповіддю своєю і богослів’ям, за що приймали його з великою шанобою і величанням, і з великою любов’ю вирядили його в дорогу.
1589. Року 1038, місяця серпня. Без ліку й числа налетіло татар, й багато лиха заподіяли Поділлю, і підійшли аж до меж Ілова та Луцька, й без ліку полону захопили, й не лише селян та жінок а й ішханів, вельмож з їхніми дружинами, а ще й овець та худобу, і багато чого попалили, й убили ішхана одного Адруса, який був мужем відважним і хоробрим, і від’їхали неушкодженими, і повернулися до своїх місць.
1589. Року вірменського 1038, в серпні. Прийшли турки й спопелили місто Снятин, і багато лиха заподіяли і безліч добра захопили, одних людей вирізали, а інших у полон забрали, бо саме був ярмарок. А сталося це через неміч і безпечність ішханів наших.
1591. Року вірменського 1040. В понеділок на Вартаварівський піст[1] елчі[2] Церчко вирушив до хондикара.
1591–2. Року вірменського 1040. Король Зикмунд Третій сповнився тривоги через гнів турецького хондикара на цю країну, (який) хотів іти війною на нашого короля, зламати мирний договір і клятву, дану ще попередниками, та король наш Зиґмунд Третій вірним лишився клятві й послів вирядив до нього – Церчка та Замойського, які поїхали із щедрими дарунками й насилу змогли розвіяти його гнів...[3] й поновили колишній мир вічний, що передавався у спадок від предків до предків, від синів до синів. Але застеріг, щоб не завдавали шкоди його країні козаки, не плюндрували її, бо коли вони знову вчинять таке, він змінить милість на гнів і розірве (договір. – О. Б.). Ось стільки про це.
1591–2. Року 1040. Парон Валахії Петро по своїй волі полишив своє владарування і виїхав з країни, маючи з собою дружину, синів та близько 3 000 воїнів – мадяр та волохів, а також добро своє – золото, срібло, одяг, і худобу – усе забрав із собою. І проїхавши країну нашого короля, подався далі до Альмані[4], до імператора християнського, і дістався туди. Дехто подейкує, що придбав там два міста собі, аби оселитися. А наші ішхани безліч утисків учинили йому, віднявши у нього добро його, а він, мовчки страждаючи, віддав їм аби тільки звільнитися від їхніх рук, і поїхав собі.
136
Східний світ, 2015, № 3
