бгакті є формою вищого спокою, вищого блаженства, оскільки якщо бгакт ввірив Богові себе, свої мирські й релігійні справи, то немає приводу для хвилювань.
Сутра 62 застерігає від хибного розуміння духовного життя: відмовлятися треба не від мирських справ, а від бажання насолоджуватися плодами своєї праці. І, звичайно, потрібно робити те, що розвиває любов до Бога (тобто потрібні молитви, храмове поклоніння й т. д.).
У сутрах 63–65 сказано, що не треба слухати оповіді про жінок, багатство та невірних (атеїстів або не індуїстів) і необхідно позбавлятися пихи, лицемірства й т. д. Зазначається, що бгакт присвячує всі свої вчинки Господу, тому якщо в нього і є якісь бажання, гнів, гордість і так далі, то це все пов'язано лише з Богом.
Сутра 66 є переходом від опису нижчого, або попереднього, ґатунку бгакті (три форми якого були описані) до вищого бгакті: прояв любові до Бога, яка складається з вічного служіння Йому, поклоніння Йому душі як вічної коханої Бога. У наступних сутрах описуються такі бгакти. Вони найкращі з тих, хто має лише одну, духовну мету. Вони розчулено оповідають одне одному про Бога, і голос їхній тремтить від хвилювання, по тілу ідуть мурашки, на очах виступають сльози. Цими розповідями вони очищують родини й землю. Оскільки такі бгакти просякнуті Богом, то вони освячують своєю присутністю святі місяця, роблять справи добродійними, роблять приписи Святим Письмом. Усе це приносить радість померлим предкам, богам і землі. З огляду на сувору кастову регламентацію життя індусів важливим є твердження про те, що бгакти – одна сім'я і в них немає поділу за народженням, освітою, зовнішністю, походженням, багатством, родом діяльності й т. д.
У сутрах 74–80 знову даються настанови учневі, який ще не досяг досконалості. Зокрема, відхиляється твердження про те, що в диспутах народжується істина. Від суперечок краще утримуватись, оскільки варіантів аргументації безліч, а висновки непевні. Рекомендується шанувати настанови про бгакті й робити те, що пробуджує любов до Бога, не гаяти час даремно. Треба зберігати й розвивати такі добрі риси характеру, як ненасильство, правдивість, чистота, милосердя, віра й т. д.
Сутри 79–80 присвячені самому Господу, якому завжди всією душею мають поклонятися ті, хто не переймається мирським. І Він, шанований і прославлений піснеспівами, швидко з'являється перед бгактами[1], сповнює їх рішучістю. Згідно з вісімдесят першою сутрою, для тих, хто дав обітницю служити Богові, немає нічого важливішого, ніж бгакті.
У сутрі 82 подається перелік одинадцяти форм бгакті. Зокрема, бгакт може любити Бога як когось Величного, як когось Привабливого, як свого Господаря, Друга, Дитину, Коханого. Найсильнішою названа любов у розлуці з Богом.
Сутра 83 називає імена тринадцяти легендарних учителів. Зазначається, що вони однодумці. Також цікаво, що, як стверджується, вони дають настанови про бгакті, не боячись людських балачок. Це є своєрідним підтвердження того, що навіть в Індії прибічники руху бгакті були певною мірою релігійними дисидентами.
Заключна сутра є традиційною обіцянкою винагороди учневі: хто вірить цим настановам Наради, той сповнюється віри в Бога, стає справжнім бгактом і досягає Вищої Мети.
Перекладач намагався не лише передати українською мовою сенс “Нарадабгакті-сутр”, а й відтворити структуру санскритської фрази, через що переклад не є взірцем красного письменства. Незважаючи на це, з об'єктивних причин впоратися з поставленим завданням вдалося лише частково. З одного боку, санскрит є флективною мовою, деякі форми якої не мають українських відповідників. Зокрема, для санскритського речення є характерною пасивна конструкція з герундивом (пасивним дієприкметником майбутнього часу), що робить санскритську фразу лапідарною. Наприклад, сутра 74 звучить так: vādo nāvalambyaḥ[2]. Але через відсутність в українській мові герундивів переклад може були лише описовим і, відповідно,
