— Так, — відповів Джон Мангльс, — це той самий, що року 1861 сів на „Британію“, і більше не було за нього жодної звістки.
— Нема сумніву! Нема сумніву! — сказав лорд Гленарван. — Безперечно, це він. „Британія“ вийшла з Кальяо 30-го травня, а 7 червня, цеб-то вісім днів після цього, загинула біля берегів Патагонії. Бачте, друзі мої, припущення наші були цілком слушні. Що-ж до фактів зовсім нам невідомих, — нам бракує тільки градуса довжини.
— Річ цілком зайва в даному випадкові, бо країна нам відома, і знаючи саму широту, я міг-би вирушити просто до місця аварії.
— Тоді ми знаємо все? — сказала леді Гленарван.
— Все, люба Еллен, і ці порожні місця в словах документа я доповню дуже легко, немов би мені диктував сам капітан Грант.
Лорд Гленарван узяв перо й не роздумуючи написав:
„7 червня 1862, трьохщогловий корабель „Британія“ з Глазго розбився на берегах Патагонї у південній півкулі. Прямуючи до землі двоє матросів і капітан Грант намагатимуться виплисти на беріг суходолу, де вони потраплять у полон до жорстоких індійців. Вони кинули цю записку на… градусі довжини і 37° 11′ широти. Дайте їм допомогу, або вони загинули“.
— Чудово! Чудово, любий Едварде, — сказала леді Еллен. — І якщо ці бідолахи ще побачуть свій рідний край, вони мають дякувати вам.
— І вони його побачать! Цей документ занадто виразний, занадто ясний, занадто повний, щоб Англія могла вагатися допомогти трьом синам своїм, закинутим на пустельний берег. Те, що вона зробила для Франкліна та багатьох инших, вона зробить тепер для цих моряків з „Британії“.
— Але безталанні напевне мають родини, що за ними плачуть, — зауважила леді Еллен. — Може, цей капітан Грант має дружину, діти…
— Так, так, моя люба леді, і я вважаю за свій обов'язок повідомити їх, що не можна ще остаточно втратити надію. А тепер, друзі мої, ходімо на поміст, бо ми вже недалечко від гавани.
Справді, „Дункан“ вже прискорила ходу; яхта йшла у цю мить вподовж берегів острова Бута, лишивши праворуч долину Ротзей з її чарівним містечком; потім вона попрямувала до найвужчого проходу затоки, пропливла перед Гріноком, і о 6-ій годині вечора закинула котвицю біля підніжжя базальтової скелі Думбартона, де височіє славнозвісний палац Уелса, шкотського героя.
Там поштова карета підчікувала леді Еллен, щоб повезти її з майором Мек Наббсом до Малькольм-Кестлю. Лорд Гленарван, поцілувавши свою молоду дружину, рушив поспішним потягом до Глазго.
