Паганель помітив в обиччях вираз незгоди. Він враз урвав мову.
— Пане Паганелю, — сказала леді Еллен, — якби справа йшла про приємну прогульку, я-б вам відповіла: їдьмо всі вкупі до Ост-Індії, лорд Гленарван не заперечив би цього… Але „Дункан“ їде, щоб повернути на батьківщину нещасливих моряків з корабля, який розбився біля берегів Патагонії, і не може повернути в иншу сторону.
За кілька хвилин французькому мандрівцеві розповіли справу; хвилюючися вислухав він оповідання про дивну знахідку — документ, історію капітана Гранта й благородний намір леді Еллен.
— Леді, — сказав він, — дозвольте мені висловити вам свою глибоку пошану й надзвичайне здивовання. Хай ваша яхта продовжує свою путь, я не дозволив би собі затримати її ані на один день.
— Чи не хочете взяти участь в наших пошуканнях? — запитала леді Еллен.
— Неможливо, леді, я повинен виконати своє доручення, й вийду на першій зупинці.
— Це буде на Мадері, — сказав Джон Мангльс.
— Гаразд, я буду тоді тільки за 180 миль від Лісабону, і там почекаю нагоди переїхати далі.
— В такому разі, пане Паганелю, — сказав Гленарван, все буде зроблено, на ваше бажання, а я з свого боку радий пропонувати вам кілька днів на моїй яхті. Лише щоб ви не знудилися з нами.
— О, мілорде, — вигукнув учений, — я щасливий, що так приємно помилився. Але проте смішне становище людини, що мала намір їхати до Ост-Індії, а пливе до Америки.
Не вважаючи на ці меланхолійні думки, Паганель охоче помирився з затримкою. Він поводився, як людина любязна, весела, навіть безжурна, і до кінця дня з усіма сприятелювався. На його прохання, йому дали подивитися знаменитого документа. Він розглядав його уважно, детально, довго. Инакше тлумачити його, ніж це зробив лорд Гленарван, на його думку, неможливо. Учений надзвичайно захоплено поставився до Мері та її брата. Вселив їм тверду надію, що батька їхнього відшукають. Його погляд на речі та безперечний успіх, що він пророкував „Дунканові“, викликали усмішку у молодої дівчини. О, якби в нього не було цього вченого доручення. Паганель сам кинувся-б шукати капітана Гранта!
Що до леді Еллен, то довідавшися Паганель, що вона дочка Вільяма Туфнеля, він голосно, захоплено висловив свій радісний подив. Він знає її батька. О, який це славний був учений! Скільки листів писали вони один одному, як Вільям Туфнель був членом-кореспондентом товариства. Яка радісна
