зустріч! Яка насолода подорожувати вкупі з дочкою Вільяма Туфнеля!
Кінець-кінцем він попрохав у леді Еллен дозволу обняти її та поцілувати.
Тимчасом сприятлива течія біля північних берегів Африки допомагала яхті хутко йти до екватора. 30-го серпня вже вирізнялася здалеку група островів Мадери. Гленарван, додержуючи своєї обіцянки, запропонував гостеві спинити яхту, щоб висадити його на землю.
— Мій любий лорде, хочу говорити з вами щиро. Чи мали ви на увазі раніше, ніж з'явився я на вашій яхті, спинятися на Мадері?
— Ні, — відказав лорд Гленарван.
— Тоді дозвольте мені скористатись з моєї неуважности. Мадера — надто відомий острів. Нині він вже не являє собою для вченого нічого цікавого. Про цю групу вже все сказано, все написано, до того-ж і виноградарство там зовсім занепало. Уявіть собі, що на Мадері більше нема виноградників. Чи не однаково вам спинитися на Канарських островах?
— Зупинимось на Канарських островах, — відповів лорд Едвард. — Це ані трохи не віддалить нас від мети нашої подорожи.
— Я знаю це, любий лорде. Бачте, серед Канарських островів є три групи, що їх варт досліджувати, поминаючи вже Тенерифський пік, що його я завжди так жадав побачити. Це добра нагода, і я з неї скористаюся: чекаючи на корабля, що перевезе мене до Европи, я зроблю прогульку на славетну гору.
— Як бажаєте, мій любий Паганелю, — відповів лорд Гленарван, і не міг стримати усмішки.
А всміхатися таки було чого.
Від Мадери до Канарських островів недалеко. Що-найбільше — 250 миль відділяють ці групи одну від одної, відстань непомітна для такого гарного корабля, як „Дункан“.
31-го серпня, о 2-ій годині ночи, Джон Мангльс та Паганель проходжувалися на помості; француз тільки й говорив, що про Чілі — запитував увесь час свойого нового приятеля то за те, то за инше. Раптом капітан вказав на якусь точку на південному краї обрію:
— Ось гляньте сюди, пане Паганелю.
— А що там таке, мій любий капітане?
