спостерігати, і подорож їхня варта не більше, ніж подорож ракуватих тварин. Запевняю вас, я не з таких людей.
— Як бажаєте, пане Паганелю, — відказав Джон Мангльс: я певен, що географічна наука виграє від вашого перебування на островах Зеленого Миса. Ми саме там повинні спинитися, щоб набрати вугілля, отже ви нас цим не затримаєте.
І капітан повів яхту повз західні береги Канарських островів, славнозвісний пік опинився позаду, і „Дункан“ швидкою ходою поплив далі. 2-то вересня, о п'ятій ранку, він перерізав зворотник Рака. Тут погода змінилася. Важке й вогке повітря віщувало, що настає „період дощів“, важкий для мандрівців, хоч і корисний краянам африканських островів, бо їм потрібні дерева, а, виходить, і дощ. Хвилі морські бушували, і пасажири вже не могли перебувати на палубі, та, проте, розмови чути було дуже оживлені.
3-го вересня Паганель заходився складати свої речі, маючи на увазі незабаром зійти на землю. „Дункан“ маневрував поміж островів Зеленого Миса. Він проплив перед Соленим островом, правдивою піскуватою могилою, неродючим й незаселеним. Пройшовши вподовж величезної коралової мілизни, „Дункан“ проминув острів Сен-Жак, перерізаний з півночи на південь пасмом базальтових гір, що закінчувалися двома високими гірським верхів'ями. Далі Джон Мангльс увійшов до Вілля-Прайтської бухти й закинув котвицю перед містом, на 8 сажнів завглибшки. Саме почалася неймовірна негода. Хвилі билися об берег з надзвичайною силою, хоч бухти й
