носили воду горшками, виливали в жлукта і прислухались до дзюрчання струмочка, котрий котився до самої річки. На нас не звертали уваги; ми бавилися самі. Ми також не зважали на них.
Я вже пригадую себе на рядні. Болять груди й голова: я кашляю і плюю водою, а четверо знайомих облич підкидають мене на рядні. Мені так усе болить! Я не можу витримати їхнього гойдання і кричу… І всі чотири обличчя просіяли. Мене перестали гойдати. Мати голого взяла мене на руки. Я ввесь трусився. Було якесь безсилля: не міг поворушитися, щоб притулитися до теплих грудей матери, а так хотілось. Очі самі заплющувались.
А кругом мене було багато народу. Усі дивилися на мене, розпитували — як, що. Ніхто не знав, як це трапилося; ніхто не бачив, як я пірнув у воду. Всі намагалися щось згадати, але нічого не пригадували. Мати-ж оповідала.
Йшов Черенок з коромислом на плечі по воду; дивиться — якась червона сорочка плаває по воді серед річки. Він і говорить матері:
