Перейти до вмісту

Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

робили мої брати — вони обидва старші за мене. На низенькому стільці сиділа мати; тримала на колінах маленьку сестру і щось шила.

Вечір був якийсь надзвичайно давучий. Здавалось, — та, мабудь, воно так і було — на дворі болото, болото, скрізь болото. Туманом окутана хата. І кругом далеко-далеко якась чорна пітьма змішана з вохкими краплями. Такий був настрій…

Я не пригадую тепер гаразд ні моїх братів, ні обличчя матері. Пам'ятаю лише її зігнуту спину та нахилену над шиттям голову.

Входить батько. Я не пригадую зараз і його, — просто щось безформено здорове, найсильніше, з найтовстішим голосом.

Росповідають тепер, що він був п'яний… Я ж пригадую тільки, що то був батько і сильний чоловік. Він зняв чобота і став бити халявою матір по голові і по обличчю…

Я кинувся на ослінчик, а відтиля на запічок, тримався за карниз і визирав: дивився, як батько бив халявою матір…

І сміявся. Чудно було… от і сміявся…

А брати кинулися в ріжні кутки, позатулювали руками обличчя і плакали. І пла-

10