Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 Щось було у матері батато роботи. Але вона наварила мені юшки — нерозварена картопля і смачна-смачна. Я з'їв багато; і заманулося мені ще й завтра поїсти такої юшки, тільки з розвареної картоплі. І на другий день була юшка з розвареною картоплею, тільки не було вже масла на цей раз, і мати наварила з олією. Я покоштував і покинув. А мати розсердилась:

 — Отже ж наварила тобі тої юшки, що ти прохав?! Куди ж тепер, собакам виливати?!

 Вона прибрала зі столу і пішла собі працювати.

 А я лишився один, ображений. І мріяв…

 Ох, як би швидче вмерти. Тоді б вони зовсім инакше дивились на мене. Одягли б чистеньку льолю; у труну б положили, на стіл поставили, квітами б уквітчали. І старі й молоді приходили б дивитися на мене. І всі б жаліли й зітхали. А мати плакала б…

 О, як мені хочеться вмерти… Вони б мене страшено жаліли. А я б собі усміхався й мовчав. Читали б молитви, накадили ладаном, попа б запросили. І понесли б на гору, на кладовище. Дзвонили б у

20