Перейти до вмісту

Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

дзвони. З кожного б двору виходили люди малі й старі, — хрестились, дивились, жаліли б… А я, я усміхався…

І от принесли б вже на самую гору. Усім шкода було б кидати мене у яму. І плакала б мати. Не знана б де дітись…

Тоді я б встав…

О, тоді б мати більш за мене турбовалась, більше ласкала і не сердилась би на мене за юшку. Була б коло мене. Боялась би, щоб вдруге не вмер…

Ох, як мені хочеться вмерти…

8. У школі

На Спаса ходив батько на ярмарок і приніс нам азбуку. Брат у мене був повжаніший, тому я перший кинувся до батька, вихопив книжку з рук і почав розглядати. То була звичайнісенька лубочна азбука. Звичайно, я нічого в ній не розумів і не знав жодної літери: але ж на політурці намальований був хлопець з книжкою у руках, а в середині — граблі, сокира, плуг, птахи, риби, звіри і під кожною цією картиною було підписано, що то воно значить. Передивившись, я вибіг на вулицю,

21