Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


став показувати усім хлопцям і дівчатам свою книжку, хвастав і навіть натякав, що я вмію читати. І обдурював усіх дітей малих літ, читаючи підписи під картинками не по літерах, а догадуючись по малюнкові. На другий чи на третій день азбука вже була забута.

 Тільки після Другої Пречистої батько нам сказав, що записав у школу. Радощам не було кінця. Знову з'явилася книжка, в якій ми нічого не розуміли; знову пішли хвастощи на увесь куток: хвастав я і книжкою, і умінням читати, і тим, що знав самого вчителя, а я його й не бачив. А хлопці тільки заздрили.

 Прийшов і сподіваний день. Був молебінь, після того роспочалося навчання. Учитель, він же й панамар, високий, чорний, вже старий. У його ще старіша вчителька і штук дванадцятеро ненажерливих дітей. Першим чином учитель розповів, що його не можна називати дядьком, або як-небудь инакше, а треба називати Нікандром Викторовичем, і що не можна до його звертатись мужицькою мовою, а треба старатися панською. Годин зо-дві він показував нам ріжні літери то по одинці, то вкупі.

22