Ніхто з нас не вмів вимовити Никандр Викторович, але усі ми в голос дражнили Оверка:
— Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця.
Оверкові треба було йти до дому у друге село. Трохи не пів-дороги я з двома хлопцями їшов за ним і дражнив:
— Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця.
Був у сусідів парубок, звали його Павлом. Раз у неділю в-осени він повіз мене на гору. Гора лежала між Млинами і Ярами; на самому шпилі була велика поляна, а навкруги густі кущі і ліси. На цій горі сходилися багатирі млинянські і яранські: парубки і підпарубки і малі хлоп'ята. Між ці малі хлоп'ята попав і я, мале хлоп'я. Поки малеча билася, високі горді парубки з обох боків стояли, з погордою дивлячись на нас, весело розмовляли і дружньо курили цигарки. Я більше стояв і дивився. Мене вабили їхні високі постаті, веселий
24
