Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 Ніхто з нас не вмів вимовити Никандр Викторович, але усі ми в голос дражнили Оверка:

 — Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця.

 Оверкові треба було йти до дому у друге село. Трохи не пів-дороги я з двома хлопцями їшов за ним і дражнив:

 — Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця.


Або церкви строітимо, або ні чорта не стоітимо

 Був у сусідів парубок, звали його Павлом. Раз у неділю в—осени він повіз мене на гору. Гора лежала між Млинами і Ярами; на самому шпимі була велика поляна, а навкруги густі кущі і ліси. На цій горі сходилися багатирі млинянські і яранські: парубки і підпарубки і малі хлоп'ята. Між ці малі хлоп'ята попав і я, мале хлоп'я. Поки малеча билася, високі горді парубки з обох боків стояли, з погордою дивлячись на нас, весело розмовляли і дружньо курили цигарки. Я більше стояв і дивився. Мене вабили їхні високі постаті, веселий

24