Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


сміх і жарти, чоботи, чумарки, чуби і цигарки подобались мені.

 Але ось вони вже розійшлись на два ворожих табори. Похололо в грудях… Любов, пошана і гордощі до наших кипіли у грудях; ненависть і презирство до яран.

 Бо бійка почалася.

 Дріжить земля, зірвалась буря, досипалось останнє пожозкле листя. Як соколи — б’ють ворогів.

 Тікають яране. Дріжить гора, шумить ліс, сиплеться листя. Тікають яране, — кущі поглинули останніх їхніх бойців…

 Перемога. Цілі шпалери веселих парубків з круглими сяйвами над обличчям, ще стрункіші, ще бадьоріші, ще веселіші, ще жартовливіші, — от як Андрій Головченко. І я підняв голову, заклав руки у кишені не гірш, як Андрій Головченко. Зі співами пішли парубки на село. З шапкою навбакир з задраною головою, з гордовитою посмішкою, з руками у кишенях біг я за ними аж до самого села.

 На другу неділю я буду там.

 На другу неділю я був знову там.

 Парубків на цей раз не було.

 Були тільки ми, малі хлопці та підлітки.

25