Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 І нам тепер належить велика роля побити, перемогти. Ми її виконаєм.

 З початку ми мирно бесідували, як той раз парубки, не було тільки цигарок, а то і цигарки покурили б. А далі роспочали бійку.

 Трудно і важко було битися.

 Я кидався у саму середину наших ворогів, нахиливши голову і розмахуючи руками.

 Вони оточували мене зі всіх боків, штовхали кулаками. Але, ні вони мене не могли і разу добре вдарити, ні я їх.

 Але ж я це робив, як Андрій Головченко.

 Хлопці кидались на допомогу; повторювалися жорстокі атаки. І закінчилось нашою урочистою перемогою.

 З шапкою навбакир, задравши голову, з гордою усмішкою і з руками у кишенях підіймаючи ноги, як Андрій Головченко, йшов я спереду своїх хлопців.

 За нами йшли доросліші хлопці, між ними був і парубок Павло.

 Він описував, хто як бився, підійшов до мене, поляскав по плечу і сказав:

 — Ну, а цей або церкви строітиме, або ні чорта не стоїтиме.

26