Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/29

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


вони самі часто хапають у школярів їхні сніданки, але ж вони чистенькі, і балакають по панському, і учительскі діти. Добро бути з ними за панібрата.

 Вже пізньої осени, у неділю, я вперше одяг нову чумарчину і шапку, Ну, як таким фабрикантом не явитися до учителенків? Нова сіренька чумарочка так і блищить — хотілось похвастати нею. Трохи навіть важко було на душі: не знав, кому першому показати. Довго тинявся по вулиці і пішов у садок до школи. Якось було ніяково, — вони такі чужі були. Хотілося похвастати, а йшов неначе милостини прохати. Перед своїми хлопцями я б не так позадавався. Я вже втиняюсь біля самої школи! Мені трохи холодно. Але ніхто з учителенків не виходить.

 Нарешті з'явився старший, — йому було років вісімнадцять.

 — Ти чого прийшов? Мені зробилось ніяково. Я топтався на місці, мовчав.

 Якось не хотілося зразу хвастнути — соромно було.

 — Ти ж не приніс сала або пирогів?

 — Ні — і почервонів.

 — Ну, так я тебе викину геть.

28