Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/30

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 — Мене взяли сором, образа і злість: упертість додала решти. Я дражнив його, що він мене не викине, бо не дамся. Дражнив і болів. Від сорому і ганьби. Він виганяв мене, я одбивався. Нарешті, він схопив мене на руки і кинув мене через тин. Я полетів руками вниз, а він злякався, що розіб'юся і вхопив мене за полу. За полу моєї новенької сірої чумарки. Пола дранулась, і до моєї упертости додалося почуття жаху, ненависти і помсти.

 Я став на ноги, притулив до себе одірвану полу. Шкода новенької чумарки. Страшно, як битимуть дома за неї… Зціплені зуби, клубок злости в горлі, сльози жалю і страху.

 А він стояв з другого боку тину і сміявся…

 Видряпати очі, покусати руки… Але я стояв нерухомо.

 А далі з нахиленою головою, з обвислими руками поплентався додому.

 По дорозі нагнала мати і цілу дорогу, до самого дому гнала мене б'ючи.

 І до всього, — до жалю, до болю, до жаху, до злости, до жаги помсти, додавалось почуття самотности і горя.

29