— 134 — ціонально-політичногу і соціально-економичному будівництві. Ця по- дітика Генерального секретаряту являеться ти більше при- крою, що саме українське селянство (не кажучи вже про робітництво) з самого початку революції, коли про боль- шевицьку радянську державну систему ще не було й нови, ста- вило в центрі революційного будівництва хенно ради селянських, сал- датських і робітничих депутатів. Та й конструкція Центральної Ради підказувала їй зважати більше на ради, ніж на органи, побудовані на позаклясових, демократичних основах. Завинили тут есефівсько-есде- ківські провідники Генерального Секретаріату, які, будучи ви- ховані на ідеях буржуазного парламентарного демократизму, не змогли відчути (коли не здатні були зрозуміти) ваги клясових органів в великій революційній боротьбі, що відбувалась в той час на Україні. Завиняла тут також і та обставина, що ради робітничих та салдарських депутатів були хайже у всіх міс- тах України (а особливо в великих), з відомих причин, неукраїнськими по своему складу і ворожими до національно-державних змагань укра- інської демократії. Що-до цього останнього, то треба сказати, що широ-приязне відношення Центральної Ради до цих органів і виразна та послідовна соціально-економична політика Ради, ведена в такий спосіб, шоб і ці органи було втягнуто в процес революційної роботи, яку провадила центральна Рада, — по-за всяким сумнівом були б коли не цілком знищили московсько-централістичні, „общеруські“ і анти- українські настрої цих органів, то, принаймні, нейтралізували б щі настрої і тим способом унеможливили бактивний перехід всіх цих ор- Санізацій на бік московського війська підчас війни. Власне, сане радам робітничих і салдатських депутатів у великих містах України больше- вики в першій лінії завдячують свої перемоги над Українською ІЦентральною Радою. Бо ще не всціла роспочатись війна з Московщи- ною, як ці ради зробили спроби захопити владу в свої руки. Вони дезорганізували запілля українського війська, порушували нормальне телеграфичне і залізнодорожне сполучення і так далі. Нарешті, і третя причина — незадовольняюча орѓанізація апа- ратів державної влади і відсутність справжньої армії — відограла велику Само собою розуміється, коли б Українська Республика мала в той час хоч не зовсім добрі, а все ж задовольняче зорганізовані апарати державного управління, можна було б примусом не допустити військових частин до славнозвісного „нейтралітету“; можна було б, замісць того, щоб писати в tазетах статі на тему „синки-ба- зарники“ (як це робив Голова Генерального Секретаріату В. Винни- ченко) і старатись цим способом припинити лускання салдатами на- сіння в казармах та продаж ними цигарок на базарах“ і принево- дити „славне вояцтво“ до оборони Республики, — можна було б, ка- жемо, державних примусом підтягти „синків-базарників“ і коли не послати їх на фронт, то хоч покласти на них нөсення внутрішньої служби по охороні урядових установ — залізниць, почти і так далі. Можна було б зробити серйозну спробу ор'анізації української робіт- ниче-селянської армії, замісць тої бутафорії, якою займався Петлюра,
