Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/185

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Додатки до тексту.

1. Повні збори Центральної Ради (шостої сесії, тої самої, яка обмірковувала Інструкцію для Ґенерального Секретаріяту) 22. серпня н. ст. обміркувавши запрошення на „Государственное Совѣщаніе“, винесли таку ухвалу:

„Вислухавши запрошення Тимчасового правительства прислати представників Центральної Ради на московську нараду, Українська Центральна Рада, признаючи: 1) що московська нарада, яку скликає в найближчих днях Тимчасове Правительство в Москві, не може висловити волі і думки народу цілого краю наслідком означеного Правительством складу участників, а також з огляду на способ їх вибору; 2) що, з огляду на це, московська нарада не може помогти укріпленню і зміцненню завойовань революції; 3) що, навпаки, московська нарада, з огляду на буржуазний склад її участників, може помогти зростові контр-революції; 4) що тільки Всеросійські Установчі збори і Українське Установче Зібрання на Україні можуть висловити правдиву волю народу і утворити діяльний демократичний лад у формі демократичної федеративної республики, — вважає неможливим і навіть шкідливим брати участь у московській нараді.“

За цю резолюцію голосували, крім українських партій, і рос. с.-д. большевики. За участь в нараді стояли обєдн. євр. соціял. партії та російські соц.-дем. меньш. і рос. с.-р.

2. Орґанізація українського робітництва на залізницях почалась з перших днів революції. В квітні місяці (ст. ст.) вже відбулося в Київі зібрання представників українських робітничих культурно-просвітних та професійних оріанізацій т. з. південно-західних[1] зазізниць, яке обміркувало плян орґанізації українського залізничого пролєтаріяту. З докладом по цьому питанню виступила делєґація української ради робітників московського залізничого вузла. Зібрання обрало орґанізаційну комісію, яка й повела далі роботу по орґанізації робітництва південно-західних залізниць.

Після того, як український залізничий пролєтаріят меньше-більше зорґанізувався, в Харькові відбувся Перший Всеукраїнський з'їзд залізничників, який обрав виконавче Бюро і доручив йому провадити орґанізацію залізничників у всеукраїнському масштабі. Виконавче Бюро і скликало в кінці серпня (ст. ст.) в Київі Другий Всеукраїнський з'їзд залізничників. На той же час було скликано в Київі і український з'їзд робітників шосейних та водяних шляхів. Після порозуміння президій цих обох з'їздів, вони обєдналися в один великий „Всеукраїнський з'їзд робітників залізниць і инших шляхів“ та товариства „Праця“, який і працював в Київі протягом десяти днів. На порядку дня цього з'їзду стояло багацько важних та інтересних питань технично-залізничного та орґанізаційно-професійного характеру, але корніловське повстання не дало можливості з'їздові обміркувати їх з належною докладністю, звернувши головну увагу з'їзду на злобу дня — контрреволюційне повстання. Між иншим, цей з'їзд постановив приступити, в цілях забезпечення ладу і спокою на шляхах, до орґанізації „вільного козацтва“ на залізницях, а також домагатись, щоб було звільнено з посад служачих залізниць контрреволюціонерів і щоб в майбутньому всі посади на шляхах заміщались по згоді з відповідними українськими революційними орґанізаціями. З'їзд обрав Раду Шляхів — в складі 10 представників від залізничників, 5 від „водяників“ і 2 від шосейників, Виконавче Бюро З'їзду та Головну Залізнодорожну Раду.

  1. Пізніше, за часів Республики, названих правобережними.