— 35 — дійсно робітниче-селянсько-салдатська. Справа була в тому, що роз- виток революції на Україні весь час ускладнявся національним мо- ментом, що в той час на Україні не було такої революційної соціяліс- тичної партії, яка почувала б себе в силі і в стані взяти виключно на себе відповідальність за майбутнє не тільки соціально-економічних, але й національних досягнень революції, яка одважилась би цілком порвати з національними дрібнобуржуазним і елементами, спертись тільки на робітничі та селянські маси і повести їх рішуче та сміливо за собою до наміченої цілі. Українські соціялісти-революціонери та українські соціяль-демо- крати були дітьми української революції. Вони сами, разом з народніми масами, росли в революції, в ній кували свої світогляди, в ній намі- чали і цілі своєї революційної боротьбі. Української комуністичної партії ще не було. Партія російських соціяль-демократів большевиків була взагалі дуже слабенькою і до того ж ще стояла осторонь від української революції. Російські партії — соціялістів-революціонерів та соціяль-демократів меньшевиків — і більшість еврейських соціялістич-. . них партій на Україні були типовими „соглашателями“, що орієнтува- лись на буржуазну революцію і на цій підставі, що було їх сили, гальмували розвиток пе тільки національно-політичної, але й соціально- економичної, клясової боротьби на Україні. При таких умовах вирівнання лінії соціально-економичної діяль- ности Центральної Ради, звичайно, було дуже утруднене. Але воно було можливе в близькому майбутньому і мусіло статись. Для цього не треба було навіть міняти і складу Ради, тим більше, що і так він не був постійно-зафіксованим. Ради робітничих, салдатських і селян- ських депутатів могли переобиратись всякий час, а тим самим міг змінятись і склад Центральної Ради. З другого боку — несталість та молодість українських соціалістичних партій могла також мати в цім відношенню свое позитивне значіння. Єдина Українська Соціяль-Демо- кратична партія (в той час, як і російська соц.-дем. партія, мала вже кілька течій), eдина Українська 1Партія Соціялістів-Революціонерів (в той час, як і російська партія соц.-рев., мала також кілька течій) — обеднували під своїми партійними прапорами не тільки праві, але й лівіщі еле- менти, що могли перейняти в потрібний момент революційний провід в свої руки. Ці останні з розвитком революції цілком природно брали бгору в партійних і клясових організаціях, а тим самим вІІливали бв конечною необхідністю і на зміну політики ][ентральної Ради. Боротьба з коаліцією, ця перна ознака боротьби за зміну курсу політики Ради вліво, дійсно, вже і намічалась на Україні. В затвер- джелому временния Правительством складі Генерального Секретаріату не випадково не було зовсім укр. соц.-рев. (генеральний секретарь земельних справ Савченко-Більський був тільки „співчуваючий“ соц.- рев. і входив в Генеральній Секретаріат не від партії), а також лівіщих укр. сo1.-дем. ][е вже була ознака внутрішньої боротьби, яка в дальнішому розвиткові революції в неминучістю закончилась би вла- манням „единого національного фронту“ в Пентральній Раді і утво- ренням вҳишого робітничо-селянського фропту. Провідники робітництва
