Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/47

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


„Заслухавши доклад про виступ большевиків у ІІетрограді і про звязані з ним події на Україні і стоячи на принціші, що власть має перейти до всієї революційної демократії, єдиним представником якої на Україні есть Цен- тратьна Рада — Третій Всеукраїнський військовий з'їзд постановив -- боротися з домаганнями большевиків передати владу на Україні до совітів робітничих та салдатських депутатів. Що ж торкається подій по-за межами України, то з'їзд вважає, що цен- тральна коаліційна влада, в складі якої мають силу буржуазні елементіі, не може вважатись виразницек» волі і заступницею інтересів трудової демократії, а через те вистун большевиків З'їзд не може нічити вчинком антидемократичним і васиве всіх заходів, щоб війська з України, а також українські військові одиниці з фронту й тилу, не посилатись для боротьби з представниками інтересів трудового народу.“ Як бачимо, З'їзд розійшовся тут в Центральною Радою. В той час, як Мала Рада, хоч і умовно, висловилась все ж таки проти повстання в Петрограді, З'їзд поставився до нього з видії мою симпа- тіею, назвавши провідників того повстання — большевиків — „пред- ставниками інтересів трудового народу" і зазначивши, що не тільки не буде боротись проти повстання, а навпаки — вживе всіх заходів, щоб перешкодити взагалі боротьбі зробігніче-селянською революціею на Московщині. Через що ж саме в той же самий час з'їз постао ВИВ yi iн уче боротися з домаганням большевиків передати владу до рук робіт- ників та салдатів і на Вкраїні, не трудио зрозуміти. Українська революційна демократія мала перед собою все ще дві задачі: соціально- економічну і національну. І в той час, як в области соціяльно- економічній симпатії її (принаймні значної частини) були виразно на боці провоҳирів робітниче-селянської революції —— московських соц.-дем. большевиків, в сфері національно-ІІолітичній вона не довіряла і мала рацію не довіряти) навіть цим найбільш лівим і революційним еле- ментам пануючої демократії. ІІерехід вла,ции до раду робітничих і салдатських депутатів означав на Україні перехід її одночасно і до рук ноукраїнської демократії, хотіла чи не хотіла б того Остання. Військові залоги на Україні, як буті, так і залишилHсь в значніії своїй частині — насліані в Москов- ІҢини, хоч і як українська демократія Домагалась виправити ні,(час революції цю роботу“ старого царського правительства. Нечислений мінський пролетаріат був також в значній своїй частині або пеукраїн- ський або зросійщений. Зддатись на цих людей, передати їм недосіп- чену справу боротьби за національне визволення було б дуже і дуже рискованим, а сHХОЛЬoi'liчно для українських революційних мас, які несли досі “на собі всі тягарі тої боротьби, які жили нею, було майже цілком не можливе. До того ж, хоч це і не було цілком так, українська революційна демократія мала право твердити, що на Україні В.Лада і так належала не кому ипиному, як робітникам, есі. Ҳатам і селяним, в особі централь- ної Ра(II. IIрав;{а, в Центральній Раді прові.( вели не соц.-дем. бол- .. шевики, але це сути річи не зміняло. Всі українські революційн) - соціялісTIKчні партії були представлені в ній, і ніхто не перешкоджав лівівщим з них взяти провід в свої руки. Можна було б сказати, що ..