Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки


міністр праці соціяліст Скобелєв, „заявити честно і одверто представникам усіх верств народу, що Росія знаходиться в траґичнім, катастрофальнім положенню, і дістати від них моральне підтримання“. На цій державній нараді Керенський хотів одержати від „представників всіх верств народу“ санкцію не тільки жорстоких переслідувань большевиків, масових розстрілів салдатів на фронті і нових утисків проти революційної демократії, які роспочалися з його дозволу, а ще й визволення з того полону, в якому він перебував разом з своїми колєґами, міністрами соціялістами. Та ця нарада не справила сподіванок поміркованої демократії. Тенденційний склад наради — члени всіх чотирьох Державних Дум, представники земств, міст, університетів, громадських, культурних, кооперативних і инших, переважно аполітичних і буржуазних та дрібно-буржуазних орґанізацій, з свідомим зменшенням представництва від революційної демократії, — не дав Правительству тої „моральної підтримки“, якої воно сподівалось. На нараді виявилось „траґичне і катастрофальне“ становище не тільки Росії, але й самого Правительства, яке не знаходило щирої підтримки а ні з боку демократії, а ні з боку буржуазії. В Москві в день відкриття наради вибух великий робітничий страйк — протест проти наради і того нового протиреволюційного напряму політики, який вона мала санкціонувати. Немов би у відповідь на цей страйк, буржуазія з надзвичайним одушевленням привітала на нараді Головнокомандуючого Ґенерала Корнілова, ініціатора відновлення кари на смерть і привернення в армії взагалі дореволюційної жорстокої дісціпліни. Не дивлячись на історичні вигуки Керенського на нараді про тверду власть, яку Правительство збіралося проявити в своїх відношенню до крайніх лівих елєментів революційної демократії та до неспокійних націй (Фінляндів і Українців[1] (1), замісць влади, посідало Коаліційне Правительство і після московської наради одне тільки порожне місце, до заповнення якого тепер ще більш завзято і одверто взялась російська буржуазія. Слава „улюбленця“ революції Керенського почала меркнути; замісць нього, буржуазія вже творила собі нового „героя“ — Корнілова, демократія ж безпомічно стояла на роздоріжжу — між буржуазією і большевизмом. Сталось те, що передрікала Українська Центральна Рада, одмовляючись від участи в нараді, а саме: нарада не тільки не допомогла укріпленню і зміцненню завоювань революції, а навпаки, з огляду на свій буржуазній склад, помогла зростові контрреволюції.

Ґенерал Корнілов, не задовольняючись обовязками Головнокомандуючого, видавав накази в земельній і харчовій справах, явно направлені до оборони інтересів великих землевласників. Поведену спочатку більш-менш широко роботу земельних комітетів на місцях Правительство почало гальмувати: і до того не велику компетенцію їх обмежувалось, а також затримувалось видачу асіґнованих комітетам коштів. Характерним відгуком на цю нову земельну політику Правительства і стару

  1. Українська Центральна Рада не взяла участи в Нараді, хоч і була запрошена Правительством на неї. На нараді Керенський гостро висловився проти Фінляндців і Українців.