— 82 — Ксеросійського федерального уряду, що взагалі ця справа являється не- Вчасною. А переконавшись в цьому, а також в доброзичливох у відношенню до себе Ради Народніх Комісарів, як правительства Мо» сковщини, Генеральний Секретаріат і Центральна Рада безумовно, вжили б в ближчі часі заходів до встановлення запрязнених відносин між Українською Народньою Республикою і Coвітською Росією. Керуючі остеко-есефівські круги Генерального Секретаріату, на чолі яких стояв Голова Секретаріату В. Винниченко, котрі виступали проти Ради Народ- ніх Комісарів не тільки в хотивів національних, але й соціально-еко- номичних, вважаючи соціялістичну революцію в Росії невчасною, а радянську форму влади (з'окрема захоплення влади на Московщині большевиками) узурпацією прав „народу“, — безумовно, були б або уступили свое місце других, лівіщим елементах Центральної Ради, або відмовились би від своїх поглядів, принаймні, в тій іх частині, яка штовхала Українську Народню Республику за оружний конфлікт з. Со- вітською Росією. Приготовлення ж Раҳи Народніх Комісарів до війни з Україною і гострі виступи проти Центральної Ради досягли проти- лежних наслідків: позиції правого крила центральної Ради зміцнились, а тим самим зміцнився і ґрунт для оружного конфлікту. В додаток до наведеної више відошви Генерального Секретаріату подамо ще тут, в цілях обективного і повного освітлення позиції Генерального Секретаріату, промову голови його В. Винниченка, виголо- шену ним на засіданню Малої Ради 15. грудня (п. ст.). „До своїх звичайних демаtоtичних гасел, говорив в цій прохові В. Винни- ченко, большевики на Україні додали ще одно гасло: знищення Української Народньої Республики. В Петрограді большевики хогли перемогти Вретение Правительств, але тут, на Україні, вони завелися в рахунках. Іенеральний Секре- тарiят мае і силу і иншу позицію як мало времение Правительство. І тоху в Київі перемір той, у кого є більше сили. Коли Секретаріат признав це по- трібним, він без проливу крови роззброїв ті військові частини, котрі виступали проти української революційної демократії і Центральної Ради. Страти понесли тільки ми в особі одного вбитого к••ҙака і чотирьох ранених.“ Далі оповів Винниченко, як відбулося роззброення. Большевики здавалися новірно, видавали зброю тому, що відчували своє безсилия. Всі чутки, що пеков би хи вивозади роззброєних трохи не голики, голодний — неправдиві; того не було ; їх везуть в звичайних для ешелонів вагонах, одягненими і нагодованими. Ніяких насильств над роззброеними неха. Переходячи по висловлених большевиками обвинувачень Центральної Ради в контрреволюційности, В. Виниченко сказав, що Секретаріат не веде ніяких таємних переговорів, а відкрито стоїть на принціпі утворення загальноросійської соціялістістично-федеративної власти : ,,ми ведемо в цій справі переговори з правительствами всіх державних областей : Дову, Петрограду, Бесарабії, Біло- русі, Криму, Сібіру й инших передущення через Україну військ тих націй, які сьогодня самоозначуються, ми будемо до- пускати, як допускається вин их областях переїзд наших військ, які їдуть на Україну. Та, стоячи на грунті строгої невтральности, чи не будехо пере- пускати большевицьких військ для братовбивчої війни на Дону. Що торкається власти, ми прийняли дві делеtації від Кубані й Дону 3: Ilолуднево-Східним Союзох. Умови наших переговорів: аби не було жаднах репресій у відношенню до кого б то не було і охорона свобід. Влада повинна бути однородно-соціалістична і федеративна. Вислано ноти й иншими краевих правительствам, але відповіді поки-що нема.
