з росийським кордоном, був цїлком небезпечний з полїтичного боку і грозив в недалекій будучности викликати досить небажані і неприємні явища. І от ми бачимо, що з огляду на сю небезпеку, росийський уряд уживає ріжних способів, щоб з одного боку унеможливити еміґрацію — і для сього вживає всїляких репресалїй, згаданих нами вище, а з другого — заходить ся також над тим, аби повернути назад тих, що вже виеміґрували в Туреччину. Вже за рік після зруйновання Запорожа кн. Потьомкін радить кн. Прозоровскому[1], що проектував „вимагати“ від Порти видачі запорожських еміґрантів, піклуватись „всѣми ласкавыми образами привлечь ихъ къ возвращенію въ отечество“[2]. Але заходи сї „ласкавыми образами“ полагодити справу, вкупі з видаваними царицею Катериною II в роках 1779 і 1780 маніфестами, в котрих вона обіцяла повну амнестію „бѣглецамъ… самовольно отлучившимся за границу“[3], мали не багато успіху. Повертали ся одиницї, в лїпшім разї десятки. Решта — тисячі — не слухали закликів уряду і свого боку піклувалась про те, аби скорше і формально стати підданими Порти і таким робом на все позбавитись „тиранической руки Россіи“[4].
Не вважаючи на се, росийський уряд всеж не залишає своїх намірів намовити до повороту „невірних Запорожцїв“ — такий епітет придбали еміґранти в устах уряду в противенство „вірним“ козакам, що залишились на території зруйнованого Запорожа і увійшли потім, як головний кадр, в т. зв. „чорноморське козаче військо“. До здійснення сих намірів уряд іде новими шляхами: засилає до еміґрантів спеціяльних аґентів, на обовязку яких лежало переконати „заблудшихся безумцов“ повернути назад в Росію[5], видає до них проклямації, в яких — як се робить Потьомкін, в імени цариці обіцює „прощеніе за оставленіе отечества“, а від себе „защиту и покровительство“ і користаннє тими правами, якими надїлено було військо „вірних козаків“ чорноморських[6], нарешті заохочує старшину сих останнїх допомогти йому можливими способами в тій справі.
- ↑ Кн. Прозоровский був начальником військ, що кватирували в 1776 р. в Азовській та Новоросийській ґуб.
- ↑ Дубровинъ, Военно-историч. матеріалы, вип. IV, стр. 95.
- ↑ Полн. Собр. Зак. Рос. Имп. 1779 г. N. 14,780, 5 мая, N. 18,006.
- ↑ П. Ивановъ, цит. праця, стр. 37.
- ↑ П. Ивановъ, стр. 37; примѣч. 4.
- ↑ П. Короленко „Черноморцы“ Ист. моногр., с. 4–6; пор. його ж „Предки Кубанскихъ казаковъ на Днѣстрѣ“ с. 12.
