Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том 84. 1908.djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

дїю на поміч від козаків і татарського хана[1]. Стараня, добити ся мира з козаками і Москвою ведуть ся з польського боку тепер дуже інтензивно. До Хмельницького вислано ще в сїчни 1656 р. Станїслава Лянцкороньского, руського воєводу і Христофа Тишкевича, чернигівського воєводу[2]. В своїх пересправах з козаками старав ся польський король розірвати їх союз з Московщиною, хіснуючи ся при сїм непорозумінями, які вже вспіли вивязати ся між Хмельницьким і московським правлїнєм та воєводами. Бажав з одного боку приєднати козацьку поміч против Шведів, з другого, через відорванє козаків, вчинити Москву податливійшою до мира.

Тодї то, здає ся з початком 1656 р., звернув ся Ян Казимир до цїсаря Фердинанда III-го з просьбою посередництва в переговорах з козаками. На се вказує записка члена цїсарської ради Вальдероде. Коли Лїзоля в вересни 1656 р. зі свого боку піддав Фердинандови III гадку, вступити в зносини з козаками, Вальдероде висказав ся також за сим, додаючи від себе, що польський король і держава просили перед тим у цїсаря посередництва з Хмельницьким, а бодай ґарантії трактатів[3]. Близших звісток про се не маємо, одначе найбільше імовірно, що ся прозьба вплинула рівночасно з висилкою Лянцкороньского і Тишкевича до козаків. Також не відомі нам причини, для яких цїсарський двір не вдоволив тоді тому бажаню.

Хоча перебіг пересправ Лянцкороньского з Хмельницьким не давав нїякої основи до великого оптимізму, в Польщі вважали загально справу приєднаня Хмельницького річию цїлком певною. Мабуть тактика гетьмана і Виговського при облозї Львова, в падолистї 1655 р. була причиною тих санґвінїстичних надій. Вже з початком марта 1656 р. доносить Лїзоля з Варшави свойому дворови, що розрив між козаками і царем та близька злука козаків з Польщею не підлягають нїякому сумнївови. Три тижднї опісля повтаряє навіть вість про присягу вірности, яку гетьман мав зложити Янови Казимирови у Львові[4], вість розумієть ся невірну, однак замітну для тодішнього настрою в Польщі.

Між тим Хмельницький не міг брати на себе нїяких зобо-

  1. Grabowski, Ojczyste spominki, Kraków, 1845, II, 87–89. Cf. відповідь примаса: Моск. Гл. Архивъ МИД., грам. цар. Пол., снош. съ Транс. св. 1.
  2. St. Temberski, Annales. ed. Czermak. p. 337.
  3. Віденський H. H. u. St. Archiv, Polonica,
  4. Ibid.