в якім заповідає публїкацію не лише пісень, але також казок, звичаїв, обрядів, танцїв а музикою, вірувань, чарів, лїків, костюмів, знаків і місцевих традицій, а понад се описи ноші і домашнього побуту. Смерть перешкодила йому в виконаню тих намірів“.
При кінцї своєї записки Кольберґ дописав іще отсї рядки: „Піснї першого зошита редаґував і кориґував сам Коритко; піснї дальших зошитів із його посмертних паперів видав той сам книгар і друкар, помноживши їх деякими новими набутками“.
До сеї записки О. Кольберґа додав словінський учений Фр. Ілешіч ширшу увагу, в якій на основі статї Марнового „Jezičnika“ т. XVI подано відомість, що Коритко родив ся у Львові 1813 р., належав до перших збирачів словінських пісень в товаристві Прешерна, Смолє, Равнікара і инших, далї наведено відомість, що редаґованєм пісень по смерти Коритка заняли ся І. Босмач і М. Бастелїц. Подамо нарештї напис на надгробнім каменї Коритка: „Emilowi Korytko, najlepszemu Synowi Rodzice. Ur. we Lwowie 1813 r. zm. w Lublanie 1839“. Під сим поміщено чотиростих Прешерна в нїмецькій мові:
Der Mensch muss untergehen,
Die Menschheit bleibt fortan;
Wird mit ihr das bestehen,
Was er für sie gethan.
Дальші уваги д. Ілешіча присвячені виясненю неясних для нього питань про місце і час уродженя Коритка, про причини і дату його арештованя у Львові і інтернованя в Люблянї пропускаємо тут із тої причини, що на підставі новійших матеріалів можемо подати про се докладнїйші відомости. До одної звістки д. Ілешіча про лист Людевіта Ґая до Коритка з дня 4 грудня 1838 р. повернемо ще пізнїйше.
В р. 1886 помістила дочка дра Бробата Люіза Песякова в часописї „Ljubljanski Zvon“ короткі спомини про Коритка, в яких подала на сторонї 676 ось яку характеристику його особи: „Був молодий, дрібного росту, руки мав тонкі, такі білі і мягкі як у женщини. Славянський тип видно було на його лицї, якого румянцї декуди вкривали ся лїтом пригаром і веснянками. Погляд бистрих очий блакитної барви був смішливий і огрівав серце, але часто, часто мрачив ся болюче. В жіночім товаристві умів бути веселим. Огонь, що горів у його очах, мав у собі
