у якій Коритко говорив із ним з надзвичайною щирістю. Він подав йому богато відомостий про невдалі проби повстаня в Польськім Королївстві і про те, що російський уряд богато повстанцїв покарав смертю і позносив усї унїверситети на польських землях і т. ин. Сей вступ закінчив він тим, що тепер обовязок усїх Поляків дбати більше нїж коли будь про піддержанє національности і таким робом підготовити відбудованє Польщі. Коритко візвав Добженцкого до відповідного дїланя, і особливо поручив йому порозумівати ся зі своїми довіреними знайомими, завязувати нові знайомости і розбуджувати в них через товариські розмови, удїлюванє книг і всякі инші способи не тілько любов до рідноі нації, але також освоювати їх з думкою про відбудованє Польщі, мотивуючи сю надїю тим представленєм, що боротьба між лїберальною і консервативною партією в Европі ведеть ся все далї, але лїберальна партія має надїю побіди, а при тім поверне ся справа на користь незалежности Польщі, бо польський комітет у Парижі і инші польські аґенти за границею не щадять труду і заходів, щоб здобути поміч для Поляків. Далї згадав Коритко, що було б добре виснувати товариство в родї того, яке в Литві засноване було Заном, або якесь инше невідомої йому назви, де би тільки два члени знали один одного. Добженцкий спротивив ся сьому останньому проєктови, як небезпечному, але всї инші намови Коритка зробили на нього пожаданий вплив і він заявив свою готовість поступати відповідно до них. Всї підозрені уступи цитованого висше листу були писані з наміром приготованя до відбудованя Польщі, але крім сього листу він не зробив більше нїяких инших кроків для осягненя цїли вказаної Коритком.
Коритко рішучо заперечив правдивости сього зізнаня, а при конфронтації Добженцкий відкликав своі зізнаня і силкував ся всякими способами виплутати ся з них. Директор полїції догадував ся, що Добженцкий відкликав свої зізнаня наслїдком таємного поровуміня з Коритком у тюрмі. Він стояв на тім, що відклик Добженцкого зовсїм неважний, а його зізнанє із 17 лютого мало бути підставою дальшого слїдства. Тому що із зізнань Добженцкого виходило, що Коритко і Добженцкий мали намір підготовляти людність до зміни істнуючого правительства і розбуджувати настрій неприхильний до правительства, директор полїції стояв на тім, що було би вповнї оправданим виточити обом слїдство на основі § 57 карного закона за нарушенє публичного спокою. Президія ґубернїяльна прилучила ся до сього
