погляду дирекції полїції, і рефератом із 20 мая 1834 р. передала всю справу на розгляд президії найвисшого апеляційного і крімінального суду у Віднї з просьбою, поручити львівському крімінальному судови по попереднїй нарадї повзати ухвалу, чи згромаджений досї матеріал надав ся до виточеня обвинувачень карного процесу.
Зі свого боку президент ґубернїї бар. Кріґ додав увагу, що против Коритка по-надто ще промовляють зложені в карнім судї зізнаня про його злочинні заходи в інститутї Оссолїньских, із яких також виходить, що він був членом якогось тайного товариства. Особливо обтяжують його папери знайдені у тав званого Комарницкого і зізнаня так званого Ґуровсвого. Президент ґубернїї пропонував на разї випустити Шиманьского і Дунєцкого на волю, а Коритка і Добженцкого задержати у вязницї. Процес потяг ся досить довго, деталїв його не знаємо. Аж під датою 10 жовтня 1836 р. вийшов вирок найвисшого трибуналу, удїлений галицькому судови апеляційному, яким засуджено Еміля Коритка на основі переведеного слїдства під закидом головної зради з браву доказів на відставлене до певного місця побуту і на покрите коштів карного поступованя. Мотиви, задля яких його признано все таки винним забуреня публичного спокою, були головно ті, що він „чинно співдїлав при розширювало революційних брошур, що продав книгарнї Куна і Мілїновского 200 примірників дуже небезпечної брошури „Księgi narodu polskiego“ і що після зізнань практиканта в інститутї Оссолїньских Комарницкого був признаний, як відбиратель великого числа революційних книжок“. Явного доказу на те, щоб він сам був видавцем революційних книжок, не знайдено, так само як не знайдено доказів його належана до тайного революційного товариства. На місце осїдку вибирано для них Берно і Ґрац. Але перше показало ся невідповідним, бо лежить близько Галичини, а до того на дорозї з Галичини до Трієсту, куди ведуть вязнїв на Шпільберґ. Ґрац так само не пригожий на переселене, бо раз занадто далеко від Галичини, а по друге в нїй уже в деякі польські інсурґенти. На внесок мінїстра полїції Седльнїцкого йому призначено па оселенє Любляну під острим полїційним дозором. Ось дописка Седльнїцвого: „Богуслав Городиньский і Еміль Коритко мають на свій будущий побут одержати округ міста Любляни, і без проволоки мають бути починені всї потрібні зарядженя, щоб обі ті особи були поставлені під острий цолїційний надзір і щоб усяка проба втеки була по можности
