унеможливлена. Також треба дати знати обох тих особам, що через самовільне видаленє з назначеного їх місця побуту стягнуть на себе тілько острійше трактованє“. Сей засуд затвердив цїсар Фердинанд власноручним підписом у Шенбрунї д. 10 жовтня 1836 р.
Те що знаємо про житє Коритка у Люблянї і про остатнї хвилї його житя, завдячуємо працї дра Івана Приятеля п. з. Emil Korytko, про яку вже була згадка висше. Ся праця основана головно на урядовім дневнику директора полїції Сікарда, що обіймає час від 27 мїчня 1837 р. до 31 сїчня 1839 р., якого дня він умер. До Любляни прибув Коритко разом із своїх співзасуджених Богуславом Городиньским. Тут поставлено їх обох під догляд Сікарда. Вони жили з разу в самім будинку полїції на передмістї Любляни над Дунаєм. Житє їх було дуже скромне і надвір полїцийний не був їм занадто утяжливий. Коритко швидко поробив ріжні знайомости в кругах місцевої інтелїґенції і вже в лютім був принятий на члена міщанського касина, в якого читальнї проводив що день кілька годин. Він заприязнив ся між иншим із адвокатом дром Еробатом, якого жінка була Полькою, та найважнїйша для нього була знайомість із молодим конципієнтом того ж адвоката докт. Прешерном, найбільшим поетом словінського народа. Прешерн мав на Коритка значний вплив і був йому найвірнїйшим другом до самої смерти.
Правдоподібно вже в перших місяцях свого побуту в Люблянї Коритко під впливом Прешерна зупинив ся на думцї присвятити свої сили близшому познайомленю з прикметами, житєм і побутом словінського народа. Вже в цвітнї він дістав дозвіл разом із дром Еробатом і дром Прешерном робити короткі екскурсії в околицї Любляни. В цвітнї Сікард на власну руку позволив йому зробити екскурсію до Постойни, а в своій реляції до мінїстра Седльнїцкого, які він мусїв робити що місяця, просив о дозвіл для них на дві екскурсії, одну до Богинь на пять день, а другу до Ідрії на три дни. Розумієть ся, що Седльнїцкий не позволив на ті екскурсії з тої чисто полїційної причини, „що на таких екскурсіях тяжко надзирати над чоловіком“.
Як було сказано, Коритко жив у Люблянї у згляднім достатку. Родичі присилали йому місячно офіціяльно 50 ринських, але постороннїми дорогами, черев приватні руки він одержував значно більше, та про те не обходило ся також без затяганя довгів. Житє було як на інтернованого досить веселе і навіть гуляще. Наслїдком довгого тюремного сидженя його
