Заснованє Одеси проф. Надлєр відносить до тої епохи з істориї росийської, що, як каже він „поправдї може називати ся епохою кольонїзациї“ і „градостроенїя“ (стор. 6). Чи сими-ж словами сказано що будь визначене? Хиба „кольонїзация і градостроенїе“ характеризують тільки кінець віку XVIII? і хиба тільки се характеризує в істориї Росиї кінець віку XVIII?
„Держава, каже далї автор, що склала ся проквільно серед болот і гаїв півночи, побідно поширила межі свої по самі береги Чорного моря. Вона орудує тепер мілїонами десятин степу травяного, такого що до него нїколи не торкав ся плуг хлїборобів; бо від самого свого створіння степ той не зазнав инчої людности, опріч перехожої“. Як бачимо, так автор забув наче про Геродота та про єго звістки, про те як частина Скитів, що залюдняли наші степи, працювала і над хлїборобством! Автор нїби забув взагалї про історию, яка повідає нам; що і до Різдва Христового і по Різдві степи наші були залюднені і залюднені народом переважно осїлим, а не перехожим; на останку, що доки ще показали ся в степах наших Печенїги, потім Половцї і на останку Татари, були селища по берегах Чорного моря — так званої Чорноморської Руси. Забув професор Надлєр і про дїяльність князїв литовсько-руських, що піклували ся над кольонїзациєю степів; забув він і про славетних лицарів запорожських. Тим то він на стор. 7 і каже „що по степах південно-українських майже не було людности осїлої, а на сторонї 14 додає: „здебільшого руські поселенцї пильнували не селити ся в самому Хаджибею (підчас пановання Турків), а осажували хуторі на околицях міста. Тут їм можна було займати скільки хотїли землї: кохали ся в хлїборобстві, до якого вони були призвичаєні, і жили собі вольно геть від усяких утисків. Отсї хлїборобські кольонїї були єдиним і міцним континґентом хаджибеївської людности“. З отсих слів автора виходить супротилежне тому, що він попереду говорив; виходить, що широчезні степи наші бачили в свій час не тілько перехожу, але і осїлу людність.
„Тепер вона (держава Росийска), каже далї проф. Надлєр придбала собі устя і низову течию кольосальних річок“, себ то нашого південного Богу і Днїстра!! Про них читаємо далї: „ґіґантські річки текли по мертвій пустелї“. Тут автор знов забув, що отся „пустеля“ в XVIII віку геть не були мертвою: близше до моря її займали житла перехожих Татар і тої ріжноманїтної людности, що сподївала ся під протекциєю Криму знайти тут для себе життє вільне; обшир же північний тієї „пустелї“ займали „вольности“ Запорожцїв, котрі пильнували, щоб на свої паланки закликати
