висшої адміністрациї“ (33). Кесогло, каже далї автор, не був чимсь надзвичайним між тогочасними адмінїстраторами та дїячами Одеси; навпаки він був тільки найкращим тином того „доброго старого часу“ (33).
Звісно, що за таких адмінїстраторів становище міста не могло бути добрим, а се офіцияльно стало відомо зараз же після смерти Катерини II, коли Павло I зсадив з посади де-Рібаса, зупинив будівлю міста та порта і звелїв ґен.-лейтенантови Бердяєву (а той совітнику Вознесенського ґуберського правленія Лореру) зробити ревізию Одеси. Здобутки ревізиї були прикрі — „перш за все стало відомо, що в містї над усїм панує повний хаос“. Дякуючі таким здобуткам, Павло I заходив ся робити радикальні відміни в Одесї. Але „зроблені реформи, каже автор, не спроможні були радикально змінити тогочасних одеських порядків“ (36), і Одеса же більш та більш підупадала (37). Тоді одеський маґістрат, щоб поправити дїло, ужив останнього заходу: постановив узяти ся за будівлю гавани і звернув ся до Павла I, щоб він пожичив містови на 25 років 250 тис. карб., а крім того, щоб зазначити своє вірнопідданство, послав у Петербург нарочитого, щоб відвіз до царського двору 3000 помаранч. Цар Павло I був дуже задоволений таким подарунком і особливим рескриптом на імя бургомистера Одеси Дестуниса заявив мешканцям своє благоволеніє та вдячність. А 1-го березіля виявив те й друге більш реальним способом, бо звелїв з державного банку видати Одесї в позичку на 14 років 250 тис. карб, і усї материяли, що зготовила казна на Одеський порт (хоч казна заплатила вже за їх гроші), — і протягнув пільги, якими користувалось місто до сього часу, ще на 14 років.
По думцї автора, сю постанову треба уважати за поворот в істориї Одеси. Але для повного перерожденя Одеси не досить ще було ласки Павла I. Автор каже: „треба було ще цїлої науки заходів уряду, а ще більш потрібна була система, що викликала-б серед мешканцїв сталу самодїяльність, — що привабила-б до заново збудованого торгового міста зо всїх боків нові сили, що не тільки дала-б сїм силам потрібний їм простір, але зараз же напутила-б їх дїяльність на справжню користь не тільки міста, але й усїєї околицї“ (41).
„Така система“, як каже автор, „настала в Одесї з того часу, коли правителем міста Олександер I постановив дюка де-Рішелє, що й став справжнїм осадчим Одеси, винним її швидкому та ріжноманїтному розвитку“ (41).
