теровав постоєм якийсь салдат: у єго, як про се розповіла Тарасова сестра Ірина, украдено три злоти[1] гроший. Салдат підняв страшенну колотнечу за свої гроші, трохи не повиганяв усїх з двору. Стали шукати злодїя. Мачуха звела вину на ненависного їй Тараса і хоч як Тарас не кляв ся, що не брав і не бачив тих гроший, єму не няли віри, мачуха стояла на своєму, твердячи, що гроші украв Тарас. Тарас, спостерігши, що єго безвинно битимуть, злякав ся і втїк з батьківського двору і сховав ся в запущеному саду. Тут у бурянї, між деревами, ховав ся він чотири днї. Опріч сестри Ірини ніхто не відав, де він; Ірина нїкому не говорила і, провідуючи брата, приносила єму нишком пити і їсти, а часом і бавила ся з ним. Тарас в кущах калини змайстровав собі будку, поробив біля неї доріжки, посипав їх піском; зробив з бузини пукавку і не гадки собі! Пятого дня про Тарасів захисток довідали ся мачушині дїти і видали єго. Тараса взяли на опит: звязали єму руки й ноги і почали бити різґами, вимагаючи, аби признав ся, де подїв украдені у салдата гроші. Головним катом в сїй огидливій справі був рідний Тарасів дядько (по батькові) Павло Грушівський, „великий катюга“, як говорила про єго Ірина Григоровна. Довго Тарас терпеливо переносив катованнє; але на третій день знеміг ся, більш не стало сили, і щоб спекати ся різок, він приняв на себе крадїжку і сказав, що гроші закопав в саду. Єму велїли вказати місце, де гроші закопані. Звістно сего вже не можна було єму вчинити. Знов почали єго бити, і скінчили на тому, що, не вибивши того, чого бажали, закинули ледві живого хлопця в комору; та продавши юпку Тарасової матері, ублаготворили салдата. Перегодом показало ся, що гроші у салдата украв мачушин Степан.[2]
Легко зрозуміти, як глибоко вразила б така несправедливість хоч би кого! Тим паче глибоко вразила вона таке перенятливе і нїжне серце, яке було у Тараса. Таких вчинків до віку не забуває той, над ким вони заподіяні. Уважаючи на норови того часу, не можна вельми строго судити слїдчих, що різґами питали Тараса, але ще менш можна дивовати ся, що в єго душі на віки лишило ся не добре почутє до мачухи, до її Степана і до дядька Павла.
Не можна не гадати, що після отїєї пригоди, тим паче після того, як визначило ся, що гроші у салдата украв мачушин Степанко, між Тарасом з одного боку, а з другого між мачухою і її дітьми ще більше за-
