Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Т. LXXXVII кн.1 (1909).djvu/45

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Запорожського були… не пана Тимоша Носача, що від всього Війська Запорожського просьбу подавав…“[1] Носач опинив ся в числї невдоволених, та не тільки він оден…

Дїло, в котрому представники ширших мас козацьких, отсї більше демократичні козацькі елєменти відогравали другорядну ролю і виступали тільки як знаряддя в руках нечисленної горстки Виговських, Лїсницьких, Немиричів, — мусїло упасти. Українська шляхта була вже за слаба на те, щоб вдержати на своїх плечах дїло рук своїх — велике князївство Руське, а саме ся полїтично-національна ідея, що зародилась ще в часах величезного вибуху національної енерґії — Хмельниччинї, тепер скристалїзувавшись в конкретний плян в головах найбільше розвинених полїтично, але безсилих без маси народа, одиниць, — мусїла розвіятись на довгі часи. Маси народні через реакцію „панам“ потягнули в инший бік, пішли „під високу царську руку“ за тими своїми провідниками, що близше в сих часах стояли до народу. Але коли „на долинї“ відбував ся великий рух „на схід“, в малозаселені, багаті лївобережні землї, „зверху“ починали здїйснюватись „обіцяні нагороди“ і в результатї сї, котрим ще стало сил на те, щоб не бути „слугами та підніжками“ Виговських, зробились незабаром послушним знаряддєм в руках сильного і неперебираючого в способах московського уряду; „Малороссіяне увидали, что Москаль силенъ и страшенъ и стали склоняться къ покорности“[2] — так гірко і болюче мав право схарактеризувати сей процес дослїдник сих тяжких і сумних часів.

Невесела доля судилась і творцям Гадяцької умови та їх прибічникам: національний росклад однаковим тягарем лягав на всї части, на всї верстви національного орґанїзму. І в сьому процесї гнили та упадку рвались всї національні звязи; з великого народнього попелища кожний старав ся вишкребти щось для себе, та утїкати геть до чужої спокійнїйшої хати, до чужих сильнїйших богів. Тож порвав всї звязки з своїм народом і Степан Немирич, майбутний ґенерал артилєрії в вел. кн. Руськім. Юрій Немирич заплатив своїм житєм довг Молохови національного роскладу, Степан до самої смерти піддавав ся його слїпій силї. Він як каже його біоґраф „wstręt miał silny do kozaków“[3],

  1. Ibid., N. 94.
  2. Костомаров, Гетманство Виговского. Сочин., кн. I, ст. 388.
  3. Гелєнїюш, op. cit., ст. 332.