поколінь істориків у західних наукових центрах США, Великої Британії, Німеччини тощо. Неабияке сприяння в цьому всі роки надає українська діаспора, передусім Український науковий інститут Гарвардського університету (США), Кафедра історії України Університету Альберти (Канада) тощо. Чимало українських істориків скористалися з польських стипендій і грантів, нагород Американської ради наукових товариств, фондів Фулбрайта і т.д.
Нарешті, окреслимо трохи нижчий «поверх» – низку істориків, вчителів історії і аматорів різних громадських організацій, котрі працюють в краєзнавчій і спеціальній тематиці, як от Наукове Товариство ім. Шевченка, «Меморіал», різні громадські і церковні організації та товариства, зайняті переважно патріотичною роботою і закриттям «темних» плям минулого. Не хочемо тим самим принизити їхній вклад в осмислення минувшини, навпаки, вони мають важливе загальноукраїнське й краєзнавче значення і поповнюють регіональний вимір історії. Відмінність полягає в тому, що ці організації не мають державної підтримки і змушені покладатися на добровільні пожертви або внески. Напевно, найбільш ґрунтовні історичні дослідження на солідній документальній основі публікуються в НТШ, де виходить низка серійних видань «Записки НТШ», «Вісник НТШ» і монографії з різних періодів історії України. Відбудоване НТШ в Україні утримує зв’язки з українськими діаспорними науковими центрами (наприклад, Українська Вільна Академія Наук тощо), намагається творити «громадянську» нішу національного історіописання, зосереджуючись на українознавчій тематиці.
Сучасна українська історіографія має також слабкі ланки. Зокрема це є маргінальність вивчення всесвітньої історії. За останні роки намітилися певні зрушення у вивченні історії сусідніх народів – Польщі та Росії. А щодо західних країн і народів Сходу, то в Україні вони представлені дуже слабо: є лише окремі спеціалісти по історії Угорщини, Чехії, Іспанії, Франції, Японії, США. Всесвітня історія практично немає свого центру поза кафедрами всесвітньої історії, де більшість викладачів прагне захиститись з української історії. Втрачено позиції економічної історії, яка стала «не модною», не створено справжньої військової історії. Загалом, повільно розвиваються спеціальні історичні дисципліни, теоретичні студії.
Українські історики, на жаль, не створили історичного товариства; існують тільки відділення Українського історичного товариства з центром у США (видається часопис «Український історик»). Дуже слабо представлена українська історіографія на Міжнародних конгресах істориків. Україна з 1996 р. є членом Міжнародного комітету історичних наук завдяки фінансової допомоги діаспори, але надалі має серйозні
