такі концепти як «козацтво – українське фермерство», «козацтво – стрижень української ранньомодерної нації» та інші, зустріла серйозну критику фахівців, але, тим не менше, у згладженому вигляді увійшла до сучасних шкільних і вузівських підручників, оскільки дозволяла перейнятися гордістю за «вклад» в європейську історію. Н. Яковенко назвала цю концепцію «покручем» марксистського шаблону «пролетарської революції»[1].
Не маючи на меті занадто іронізувати над національною тематикою, все ж мусимо окреслити певні недолугі риси сучасного історичного канону та його використання в ідеологічних цілях. Найбільше зауваг фахових дослідників викликають дві теми – трипільська культура, від якої нібито тягнеться родовід українського народу, а також і всіх інших європейських народів, а також українське козацтво. Можна тільки пригадати про те, що ще Президентом Л. Кучмою 2001 р. була затверджена «Національна програма розвитку українського козацтва», яка передбачала в найближчі роки «покозачення» багатьох державних установ. На щастя, про програму забули, але козацька тема не вичерпалася, а навпаки отримала розвиток в діяльності Президента В. Ющенка. Поза численними пам’ятниками і меморіалами В. Ющенко у своїх промовах не забуває експлуатувати козацьку тему. Апофеозом її став виступ Президента на Установчих зборах Ради Українського Козацтва 6 червня 2005 р., де він заявив, що «мирна перемога Майдану («помаранчева революція» 2004 р. – Л.З.)… є продовженням в ряді козацьких перемог, серед яких Каффа і Корсунь, Збараж і Конотоп»[2]. Така кон’юнктура зродила цілу зливу підручників для університетів під гаслом утвердження «козацької педагогіки», написаних солідними професорами і доцентами. У них говориться про те, що «козацька педагогіка є унікальним явищем не лише східнослов’янської, а й світової культури». А у резюме таких творів відзначається, що саме особлива «педагогіка» перетворила козацтво на «високоінтелектуальний і суспільствотворчий унікум державотворення, громадське диво Європи, в якому кожен козак – це мудрець, козацький кіш – кіш мудреців, козацький полк – полк мудреців». Як приклад такого мудреця наводиться отаман Іван Сірко, «який воював у Франції, а потім у Паризькому університеті читав лекції з історії України і Польщі»[3]. Не дивно, що свої критичні замітки щодо козацької «політики» фахівець О. Русина назвала «дикими танцями».
Нова міфотворчість властива й іншим темам української історії. Серед них Українська революція 1917–1920 рр., національний рух міжвоєнного часу і періоду Другої світової війни. Зрозуміло, що ключові теми українського минулого мають і серйозні наукові дослідження, але
- ↑ Яковенко Н. У кольорах пролетарської революції // Український гуманітарний огляд. – Київ. – 2000. – Випуск 3. – С. 58-78.
- ↑ Див.: http://www.president.gov.ua/
- ↑ Русина О. Дикі танці // Критика. – Київ. – 2005. – Число 6.
