ного порозуміння. Їм відповіли, що штаб групи не уповноважений вести які-будь переговори, що ж до порозуміння, то про це вели переговори Уряди обох Держав та й, взагалі, нема про що балакати, бо не Українці, а Москалі лізуть на Українську землю тоді, коли їх не тільки не просять, а збройною силою не пускає на Україну військо демократичного Уряду України.
Перед здобуттям м. Овруча до складу групи увійшов так званий „Чорний курінь смерти“ „отамана“ Гуцала, але це був кінний курінь чого вгодно, тільки не дійсного українського вояцтва; після заборони розпочатого грабування мешканців м. Овруча, вони залишились дуже незадоволені й почали прохати про відпочинок у резерві. 55-й Народнього Визволення полк теж почав говорити про резерв.
30-го січня м. Овруч було залишено без бою большовикам. Частини групи обсадили оборонну позицію праворуч і ліворуч од залізниці на лінії Млини—Ігнатпіль—Вязівка, з висилкою кінної розвідки в Закусили-Народичі і Полч—Липники.
31-го січня 55-й Народнього Визволення полк самочинно знявся з позиції біля Ігнатполя і прибув до решти своїх козаків і нестройової частини на стацію Коростень—Подільський. Тут вони зробили мітинг і, виставивши проти штабу групи кулемет, почали вимагати негайно відправити їх в тил та звільнили з під охорони большовицьких делегатів, які були вже у вагоні для відправки їх у штаб фронту. Большовицькі делегати також прийняли участь у мітингу, але, на щастя Сірих, на цьому мітингу було вирішено тільки їхати до Рівного. Народньо-Визвольникам був даний паротяг і вони, знявши свій кулемет, відїхали з большовиками до Рівного. В цей час ворог повів енергійний наступ на Ігнатпіль. Сірі, при співучасті Звягельської батареї, бронепотягів, Запорозької кінної сотні й Франківців, з боєм відступили й обсадили на лінії с. с. Плищівка—Михайлівка—Васькевичі—Межиринка з кінною заставою в Дідковичах.
Галицький полк імени отамана Оскіпка й Пинський курінь перед цим були відправлені до Рівного. Весь тягар боїв довелось виносити майже тільки Сірим. В цих боях був забитий старшина 4-го Сірого полку поручник Харченко, двоє козаків і ранено 5 козаків. Правда, в цей час на стацію Коростень прибули Лохвицький Республіканський курінь та (здається 2-й) піший імени Винниченка полк, але користи з них було мало. Командир Винниченківського полку Гришко, бажаючи сам стати командуючим групою й повести боротьбу з большовиками по якихось нових, тільки йому відомих, методах, зо своїми „oтаманськими“ навичками і не точним виконанням наказів, тільки шкодив загальній справі. „Чорний курінь смерти“ та Чорноморський технічний курінь більше займались ліквідацією свойого „майна“, ніж допомогою в бойових операціях групи.
З 1-го по 12-го лютого бойовий розполог частин групи був приблизно такий: в с. Михайлівці — 1-й Сірий полк — 200 багнетів і 8 кулеметів та чота Звягельської батареї — 2 польових гармати: в с. Васьковичах — 4-й Сірий полк — 200 багнетів і 8 кулеметів; в с. Межиринці — Франківський курінь — 250 багнетів і 5 кулеметів; в с. Дідьковичах — кінна застава Запорозької сотні — 30 шабель і 4 кулемета
94
