— Колки; 4-й Сірий полк — на допомогу Володимиро-Волинській групі в м. Торчин, останній в недовгому часі повернувся (нерозбірливий текст) Луцька.
27-го березня змучені безупинними боями, не встигши навіть побувати в лазні, Сірі відправились на фронт. Виховані в дусі німецького „Веfehl ist Веfeh!“ (наказ є наказом) сірожупанники мовчки, без зайвих балачок і жадного вислову незадоволення, зібралися в похід.
Керування Ковельською групою обняв командир 1-го Сірого полку, полковник Ганжа, замісць тимчасово керувавшого групою командира Пинського полку полковника Улітко і захорівшого командуючого групою Ратушного, а до виконання обовязків начальника штабу вступив хорунжий Прохода, на начальника оперативно-розвідчого відділу був призначений хорунжий Курило. В першу чергу були приведені в порядок бувші в складі групи розбиті й деморалізовані не-сірі частини, при чому виявилося, що здатних до бою приблизно є в Пинському, Ковельському і Коростишевському полках по 50 багнетів і в Кальницькому куріні, сотника Нагірного, до 100 багнетів; решта піхоти, кінноти й армати була не здатна до бою. Для захоплення стації Переспи, крім названих частин, був призначений 1-й Сірий полк — 200 багнетів і 6 кулеметів під тимчасовим керуванням поручника Стахівського, курінь 2-го полку — 80 багнетів і 3 кулемети під керуванням сотника Коваля і 2-га батарея арматного Сірого полку — 2 польових гармати під керуванням хорунжого Ковшара; другий курінь 2-го Сірого полку — 90 багнетів, 3 кулемети і 20 шабель під керуванням полкового командира поручника Пархомюка, був надісланий на ліве крило Ковельської групи для ліквідації в районі с. В.-Березолипи польських розвідчих відділів і підтримки звязку з Володимиро-Волинською групою в м. Торчині. Відділ 3-го Сірого полку — приблизно 150 багнетів і 4 кулемети, під командою сотника Немоловського, був надісланий ще зі стації Киверець на праве крило групи в м. Колки. Відтинок фронту Ковельської групи тягнувся більше як на 60 верстов.
З ранку 28-го березня розпочався наступ. З завзятою лютістю кинулись Сірі до бою, бажаючи помститись на ворогові, що лїз на українську землю й не давав їм покою, і повели за собою инші частини групи, з яких тільки Кальницький курінь значно допоміг Сірим. Поляків, не дивлячись на їхні значно переважні сили, було збито з позицій і відкинуто за річку Стоход; 3 старшин і біля 60 польських жовнірів було полонено, багато Поляків лишилось на полі бою забитими й раненими, а ще більше утопилося в Стоході. У них був однятий військовий ешалон з майном (бувший Пинського полку захоплений Поляками), кулемети і набої. Довго Поляки памятали цей бій. Сірих вони називали „старими петлюрами“ і боялись їх зачіпати. Особливо в цьому бою відзначилась Сіра арматна батарея, яка під керуванням хорунжого Ковшара робила чудеса. Гураганний арматний вогонь цієї батареї наводив на Поляків жах, їм здавалось, що у Сірих не одна двохгарматна батарея, а ціла бригада.
Відкинувши Поляків за Стоход Сірі мали можливість відпочити на фронті, навіть сотні по черзі їздили до Луцька помитись у лазні й попрати білизну. Старі частини групи, за винятком тільки Кальницького куріня (який увійшов пізніще до складу 1-го Сірого полку), були відтягнуті з фронту до м. Рівного на поповнення 18-ої пішої дивізії.
103
