Потім промовляв я.
Затим Б. Мартос звернувся до козаків зі словами: „Ви прийшли як раз за вчасу. Ідіть, спочиньте, — для вас вже все готове; спочиньте й будьте величні духом, бо завтра, може, доведеться здійснювати ваші слова“.
Цей пізній вечір залишиться в моїй памяті назавжди, бо в цей вечір з особливою силою почувалося наше єднання з народом, а таке єднання є запорукою нашої перемоги.
Ніч мешканці Київа переживали у великому неспокою. Ледви почало світати, знову затарахкотіли кулемети й ревнули гармати.
Місцеві комуністи знову підняли голову й рішилися вдруге на одвертий виступ. Вони сконцентрували свої сили виключно в наступі на Центральну Раду, бажаючи захопити її до своїх рук і тим параліжувати діяльність державного центру. Їм удалося посунутися настільки близько, що в їхніх руках уже був університетський сад, частина Фундуклієвської біля Хрещатика й одна каварня на Великій Володимирській — у двох кварталах від Центральної Ради.
Тоді наша команда кинула до осередку міста січових стрільців. Вони то й відперли большевиків.
Змучені, знервовані, перетомлені кілька-денною безупинною боротьбою січові стрільці одначе завжди були першими там, де найбільше тяжкі були обставини, де найбільша була небезпека. Хоробро й ні на хвилину не задумуючись, вони важили своїм життям для рятування рідного краю. Слава про них не поляже, а житиме в душах українського громадянства й на сторінках історії віками.
Багацько в цей день полягло вірних синів України, але ще більше большевиків. Правий беріг був ще в наших руках.
Увечері того-ж дня українська розвідка сповістила, що до большевиків надійшла велика допомога. Наші-ж частини рідшали; сили виснажувалися; людей меншало з кожною годиною й деякі пункти охоронялися вже 5–10 людьми. Навіть такий важний стратеґічний пункт, як станція „Київ-Другий“, охоронявся лише сімома людьми. Ці семеро героїв — я сказав би, фанатиків української визвольної ідеї — на чолі зі старшиною Чорним, боронили станцію гарматою й кулеметами протягом девяти діб, майже без сну й без їжи. І тільки на передодні відступу українських військ із Київа на Житомир, коли двох з цієї ґрупи будо забито, самого Чорного тяжко ранено в голову, в обидві руки й ногу, а з ним ще двох людей, вони залишили станцію знесиленими до такого ступеня, що до лікарні їх привезли зомлілими.
Наступного дня чекали ми з турботою…
Ранком большевики кинули в бій всі свої резерви й довели гарматну стрилянину до нечуваних розмірів. Вони, не жаліючи ані мирних громадян, ані самого міста, почали обстрілювати середину Київа.
