Сторінка:За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. Збірник 1. 1929.pdf/79

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

своїх гостей, які товклися тут уже кілька місяців і набридли своєю присутністю.

Увечері того ж дня всім було відомо з наказу, що на ранок другого дня корпус вирушає походом через Румунію на Україну. Кожний вільно зітхнув, ніби скинув з себе великий тягар.

Вранці 26 грудня полк витягся в походну колону і спинився за селом, де голова ради, він же був помішником командира полку, в промові зазначив, що з наказу Верховної влади на Україні ми вирушаємо, яко збройна сила, для боротьби за незалежність України, що треба бути готовими, з переходом Румунського кордону, зустрітися зі збройною силою наших ворогів-Москвинів, які не хотять погодитись на самостійність України, що на нас Україна покладає велику надію і з нашим приходом Уряд твердо вірить в перемогу. Після промови полк своїм тихим кроком рушив наперед.[1]

Не дивлячись на те, що люде назавше покидали шанці, які відбирали здоровля й життя, на дивлячись на те, що з перемогою прояснялось на щасливе життя — всі йшли мовчки, похиливши низько голови. Полкова оркестра своїм гучним гарним полковим маршом не мала вже змоги дати настрій. Тепер у кожного в уяві — образи рідної оселі, у кожного малювалась картина зустрічи з рідними, з якими довгі роки не бачились, але ніхто не міг вгадати, як кому пощастить добратись до цього щастя, кожний передбачав, що йому прийдеться пробиватись збройною силою до свого тихого життя. З такими думками полк, тяжким великим переходом, під українським прапором прибув до Балти, на Поділлю. Простоявши три доби в околицях Балти полк вирушив на стацію Балту, де повантажився в ешалони і вирушив далі до стації Бірзула. Завдання корпусу було заняти міста своєї сталої стоянки й цим звільнити від большовиків лівий беріг України. До стації Бірзула проїхали спокійно, навіть не були в бойовій поготові. Але в Бірзулі було одержано розпорядження бути в бойовій поготові, бо Єлисавет загрозив не пропустити зі зброєю. Вістка ця раптом облетіла всі вагони ешалонів. Кожний оглянув свою рушницю, почали запасатися більшою кількістю набоїв.

З розпорядження команди на плятформу була негайно погружена гармата й прилагоджена до бою. Настрій був піднесений. Здавалося, що ніяка сила не може зробити перепони.

Підготовившись до бою перший ешалон тихим ходом рушив до Єлисавету. Тепер вже не дотримувались правил залізничного руху потягів і ешалони рушали один за другим.[2]

 

67

  1. Чому не твердим кроком? Де були ті сильні і свідомі, що мусіли творити настрій? — Редакція.
  2. А де ж тактика і чому ешалони йшли один за другим і „всунулися на стацію“ без засобів походного сторожового руху? — Редакція.