Цей розділ власне виходить із рямців нашої теми і має скорше історичний інтерес. Ми знаємо, що в час розгрому Української Державности, нашим прадідам довелося еміґрувати за межі України. Так, із часом повстало Кубанське Військо, але нам відомі приклади еміґрації ще раніших часів. У 1637 р. 6,000 українських козаків вирішили помандрувати в Персію, але на теренах Донських козаків, за їхньою намовою, ввязалися в Озівську аферу. Озів українські козаки взяли й тримали аж до року 1643. Пізніше вони так уже й залишилися в Донців. Инші перекази оповідають, що серед Терських козаків так само не бракує українців, які заложили фортецю „Святий Хрест“. Подібне знаємо про Уральських, Забайкальських та Амурських козаків, але все це, як говорилося вище, має для нас лише історичний інтерес.
Сумуючи все вище згадане, бачимо, що в реєстрі російської армії до року 1917 історія залишила нам такі Українські полки:
- 12-й Стародубський Драґонський полк
- 6-й Глухівський
- 9-й Київський Гусарський
- 11-й ізюмський
- 1-й Сумський
- 12-й Ахтирський
- 4-й Харківський Уланський
- 1-й Чугуївський
- 12-й Білгородський
- 33-й Єлецький піший полк
- 34-й Сівський
- 70-й Рязький
- 71-й Білевський
Цим 13-ьом полкам доля судила не перервати своєї історії і тим самим, як-би символічно, донести до нас традицію та славу старої Української збройної сили. Инші полки мають для нас уже менше значіння.
Молода Українська Армія славними ділами останньої Визвольної Боротьби 1917–1921 рр. довела, що й вона походить зі славного племени словяно-руського (з коліна Яфетового), яке дало Князівське та Козацьке Військо. Щоби схоронити навіки живу, символічну ідею вікової традиції Української збройної сили, на нашу думку,
