знову на червоне і т. д. Дисципліни не було. Старшини з тих, що ще залишилися й не були розстріляні, були дезорієнтовані. Виховані виключно на ідеї Російської Великодержавности, вони не могли пристосуватися до ситуації, що тоді витворилася. Багато серед них було українців із походження, з добрих старовинних козацько-шляхетських родів, але розуміння України та її питання не було, або давалося їм дуже туго. Тим-же, кому воно нарешті давалося в тій чи инший формі, ті одразу ставали на ґрунт, вносили здорову течію серед своїх моряків-українців, національну течію міцної військової влади і правдивої військової, а не якоїсь там революційної дисципліни.
В середині квітня в Морському Зібранню було скликано засідання з „Центрофлоту“[1] і представників партій С.-Р. і С.-Д., а також із командирів усіх кораблів, на чолі з контр-адміралами Сабліним і Михайлом Остроградським[2]. На цьому засіданню було піднесено питання про можливість переходу Чорноморської флоти до Новоросійська для врятування її (а головним чином — власної шкури моряків) від німців. Але контр-адмірал Саблін заявив, що це неможливо, бо Новоросійськ є занадто мала база для перебування такої великої флоти; на всякий випадок можна надіслати туди комісію під головуванням капітана I-ої ранги Лебединського на гідрокрейсерові „Траян“, щоби вони проготовили порт для стоянки лише боєздатних кораблів флоти, що й було зроблено.
В той-же час загони запорожців підходили до Перекопу й хотіли як-найшвидше дійти до Севастополя та подати руку Чорноморській флоті, щоби швидше звільнити її від деморалізуючих її червоних ворогів. Щоби наша повстала Держава одразу-б, міцно опершися на свойому морі, почула себе Великою Державою й, спираючись на воєнну флоту, зразу-б заграла ролю в концерті великих держав світа. Тому полковник Балбачан, що командував Кримською ґрупою Запорозької дивізії[3] так і старався поперед німців проскочити до Криму й Севастополя. 20 квітня він зі своїми запорожцями прорвав несподіваним наскоком Перекопський фронт. 22 квітня — захопив ст. Джанкой, 23 — ст. Сарабузи і 24 — Симферопіль, а Гордієнківський кінний полк під командою ґенерального штабу полковника Петрова зявився вже в Бахчисараї.
В цей час у Севастополі почалася паніка. Мітинги відбувалися день і ніч. Все нарешті звелося до того, що дреднавти „Император Александр III“ та „Императрица Екатерина Великая“ постановили просити командира „Императора Александра III“ капітана I-ої ранги Тіхменева поїхати разом із делеґацією до контр-адмірала Сабліна й просити його, щоб обняв командування флотою, і що все, щоб не наказав адмірал, буде виконано, а як-що хто не послухає, то буде до того змушений 12 дм. орудіями.
- ↑ Виборний колеґіяльний орґан для керування флотою.
- ↑ Пізніше Товариш Морського Міністра У. Н. Р. а в році 1920 його призначено було на посаду Командуючого Чорноморською флотою У. Н. Р.
- ↑ Сотник Б. Монкевич: „Слідами новітніх запорожців“. Видання у Львові 1928 р.
